Вівторок, 20 березня 2007 16:53

Валерій Караван отримав копію свідоцтва про свою смерть

Автор: фото: Микола КАРНАРУК
  Черкащанин Валерій Караван в опіковому відділенні Першої лікарні показує новий паспорт. Рідня від нього відмовляється
Черкащанин Валерій Караван в опіковому відділенні Першої лікарні показує новий паспорт. Рідня від нього відмовляється

"Пока доказывал по инстанциях, что я жив, стал инвалидом ІІ группы. С ногой что-то случилось — диски выпадают", — каже 56-річний Валерій Караван із Черкас. Три роки тому чоловік приїхав додому із заробітків і дізнався, що колишня дружина отримала свідоцтво про його смерть.

Караван нині лежить в опіковому відділенні Першої лікарні Черкас.

— Я ж шкандибаю. Ніс п"ятилітрову каструлю з окропом, спіткнувся й вилив на себе, — розповідає стомленим голосом.

2003 року був на заробітках у Москві. У вагончику, де жив, сталась пожежа. Паспорт згорів.

— Я не хвилювався, бо завжди мав ксерокопію. Коли приїхав на Різдво до Черкас, зупинявся в друзів. За адресою, де був прописаний, жив син Олег. Зайнявся поновленням паспорта. В адресному бюро знайшли мене в списках і були шоковані. Біля прізвища стояла помітка, що 14 травня 2000 року я помер. Дали мені платну довідку, але грошей не взяли, — Валерій Леонідович дістає пакет із документами.

Караван пішов до РАГСу за копією свідоцтва про смерть. Там йому сказали, що мертвим на руки документ не дають.

— Порадили: нехай родичі дадуть запит. Тоді їм вишлють копію, — зітхає чоловік. — Довелося викликати з Кременчука брата Леоніда.

Будинок, в якому жив Валерій Леонідович із колишньою дружиною та сином, розташований майже в центрі міста. Його Каравани купили 1974 року.

— Ми із Зоєю щойно розписалися. Мої батьки дали мені сім тисяч рублів на покупку, — плаче, згадуючи рідних. — Через три роки народився син. Із дружиною прожили ще два роки, а потім розлучилися і "полюбовно" поділили кімнати. Моя була найменшою.

Зоя працювала у закладі громадського харчування. Потім їздила на заробітки до Тюменської області. Син Олег ріс у діда з бабою в Катеринопільському районі на Черкащині. Батько хотів налагодити з ним стосунки, та йому, каже, не дозволили.

На початку 90-х років Валерій Леонідович поїхав працювати будівельником до Росії. В Черкаси навідувався двічі на рік — на Різдво та навесні, коли треба було садити город. Зупинявся не вдома, а в знайомих. Каже, дружина знала. Однак 2000-го подала заяву до міліції про зникнення чоловіка. Це підтвердили сусіди.

— На суді Зоя сказала, що отримала звістку про мою смерть, — розказує чоловік. — Для суду цього було достатньо, аби визнали мене померлим.

Сказали, що мертвим на руки документ не дають

Півроку потому нотаріус видав синові Олегу свідоцтво про спадщину. Валерій Леонідович згадує, як у цьому самому суді доводив, що він живий. Скасовувала постанову суду та ж суддя, яка її й ухвалювала.

— Я досі мешкаю у знайомих. На моїй житловій площі поки що живе сім"я сина. А колишня жінка купила собі квартиру.

Зоя Караван, колишня дружина Валерія, довго відмовлялася від інтерв"ю. Казала, що набридла брехня про її сім"ю.

— Валерія показали в телепередачі "Без табу". Цього бомжа там зробили героєм! — обурюється Зоя в розмові по телефону. — До виховання мого сина чи його навчання в інституті він не має жодного стосунку. Ні разу не заплатив аліментів. Він ніколи ніде не працював, а тільки сидів на моїй шиї.

Жінка написала заяву до міліції про розшук Валерія після того, як про чоловіка не було вістей 10 років. Його розшукували в Україні, колишніх республіках СНД. Зрештою, суд постановив вважати його померлим. Син узявся відбудовувати на місті старої халупи нову хату.

Про Каравана  найбільше розповіла "ГПУ" його рідна сестра 53-річна Галина Лисенко, яка живе в Кременчуці на Полтавщині.

— До того як він об"явився, я його бачила на похороні матері десять років тому. Він був там, доки не випив усю горілку. За життя ображав батьків, навіть руки прикладав, — згадує Галина Леонідівна. — Як Зоя виходила за нього, я її просила, щоб подумала. Але любов сліпа. Вона ж, бідна, все на собі тягла. І сина поставила на ноги. А Валєрка, як стрекоза, пропив, прошлявся все життя, а на старість хоче в сина забрати дім. Там же була розвалюха. Канєшно, тепер можна добиватися всього готового.

Каже, що невістку Зою та онука Олега любили навіть свекор зі свекрухою.

— Валєрка ж її бив, навіть коли була вагітною. Одного разу вона боса, в одній ночнушці, прибігла до нашого двоюрідного брата в інший район Черкас.

Після тривалої відсутності Валерій Караван прийшов до сестри 6 квітня 2003 року.

— Увечері постукав у вікно. Брудний, без документів, натуральний бомж, — говорить Галина Лисенко. — Розповів, що згоріли документи. Сидів у мене на шиї до серпня. Мені не шкода, якби ж був людиною. Пив, при моїх дітях обзивав мене, ще й руку піднімав.

Згодом Караван перебрався до брата Леоніда. Жив у нього кілька місяців, постійно пиячив.

— Тепер розказує, який він "хороший". А хату він купив не сам. Половину грошей дали й невістчині батьки. Якби мене запросили на ту телепередачу, то я розказала б усю правду, який він "нещасний". Ганьбить нас усіх. Якщо буде суд, я все розкажу про цю тварюку, — каже Галина Лисенко.

Олег відмовився від інтерв"ю. Після телепередачі містом поповзли плітки, нібито він у батька забрав останній шмат хліба перед смертю.

Зараз ви читаєте новину «Валерій Караван отримав копію свідоцтва про свою смерть». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі