29-річний Дмитро Дьомін удесяте зустрічатиме Новий рік за ґратами. Чоловіка засудили до довічного ув"язнення. Покарання відбуває у в"язниці N1 міста Вінниця.
Дьомін — високий чоловік у темно-синій тюремній спецівці й сірих вовняних черевиках-бурках. Із лівого боку нашивка "Дьомін Д. 1979 р.н".
— Вибачаюся, що небритий. Від електробритви сильне подразнення, — перепрошує. Спілкуємося в кабінеті оперативного працівника.
Дмитро каже, що у в"язниці змінився, став спокійніший. Колишні знайомі його не упізнали б.
1998 року Дьоміна засудили до смертної кари. Він задушив кохану, 15-річну Тамару. Відрізав голову, із черепа дівчини виготовив підставку для олівців. Розмалював у східному стилі, поставив на свій робочий стіл.
— Із Тамарою зустрічалися, — продовжує Дьомін. — Потім вона надовго почала тікати. Туди поїде, сюди. Знайомі казали, що на вокзалі займається проституцією. Спочатку якось виховував. Коли надоїло, закрив це питання.
Напередодні вироку в Україні заборонили смертну кару. Замінили її на довічне ув"язнення.
У Вінницькій в"язниці відбувають покарання понад 300 довічників. Дмитра називають художником. У камері він має куток. Каже на нього робоча зона. Там стоять фарби, підставки для полотен. Щороку малює по 12 картин. Навколо опалювальної батареї на стіні намалював камін. Так затишніше, говорить. У кабінеті оперативника висить перша його тюремна робота — портрет Фелікса Дзержинського.
Сняться різнокольорові сни. Часто дівчата. Я їх торкаюся
— Малювати завжди подобалося. Коли було 6 років, замовив у Діда Мороза масляні фарби. Просив їх у мами. Та вона не купила. Думала, що я палас заяложу. Особливо цікавили японські та скандинавські стилі. Рицарі, вікінги, дракони, жінки-воїни з мечами, топорами. Ще — природа, особливо море. Зараз мої картини дарують у дитячі будинки та для пристарілих.
Після закінчення школи Дмитро провчився півтора року в художньому училищі.
— Мені сняться різнокольорові сни, — усміхається. — Часто дівчата. Я їх торкаюся. Кошмари не мучать.
До новорічного столу чоловік замовляє в рідних продукти.
— Кока-кола така ж шипуча, як шампанське, — додає. — Нароблю салатів. Подобається із крабовими паличками та кукурудзою. Мрію про холодець, який колись бабуся робила. А ще, звичайно, ковбаса і все таке, що може довго зберігатися. І майонез, бо майонез — це здорово!
В"язням дозволяють дивитися телевізор до десятої вечора. Новорічної ночі — до 02.00.
— Дивимся ті мюзикли, — каже. — Та надовго не вистачає, надоїдають.
Дмитро живе в камері з сусідом Ярославом, також довічником. Мають традицію — під бій новорічних курантів просять один в одного пробачення.
Найбільше запам"яталася Дмитрові зустріч 1997 року.
— Це теж був рік Бика, — усміхається чоловік. — За два дні я зробив з обоїв чотириметровий плакат. На фоні нічного Нью-Йорка намалював бика. Він був стиляга: у смокінгу, із бабочкою, у темних окулярах, із сережками.
Дьомінові подобається малювати природу. Ідеї черпає з фоторепродукцій художників Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Шишкіна, Айвазовсього, Рубенса. У в"язниці чоловіка провідує мати Наталія Борисівна. Вона працює вчителем-програмістом місцевих шкіл. Приїздить раз на півроку.
— Якщо я живу, а не помер ще в дитинстві чи юності, значить, це комусь потрібно, — замислюється Дмитро. — Надіюся, що колись мене звільнять. Мрію навчатися на факультеті культури і мистецтв у Львівського національного університету.
2 
1
Коментарі