Юрій Цапкович забудував шкільний стадіон

 

— Приходжу з відпустки, а на нашому майданчику стоїть 4-метрова стіна. То сусід так подвір'я собі розширив, — говорить 56-річна Стефанія Притуляк, директор львівської школи №28. У вересні сусід Юрій Цапкович забудував їхній стадіон.

Школа №28 — у центрі Львова на розі вул. Тютюнників та Архипенка. Там поглиблено вивчають німецьку мову. Має невеликий спортивний майданчик. Упритул до нього — двір Юрія Цапковича, огороджений високим парканом. Він із шлакоблоків, облицьований червоною цеглою. Над парканом облаштована кімната для сторожів.

— Отой паркан має 25 метрів довжини. Сусід посунув його на наше поле на 6 метрів. Наш майданчик і так маленький, десь 20 на 30 метрів, — каже директор. — Цей чоловік робить усе, що хоче. Вирішив зробити собі в'їзд із нашого боку. І їздить по біговій доріжці машиною, як по трасі. Оцю частину огорожі звів торік. Ми подали позов до Галицького суду. В грудні торік суд зобов'язав його демонтувати стіну, а він ще одну вибудував. То ми тепер у прокуратуру звернулися.

Зранку 11 жовтня на стадіоні тренуються кілька класів. Молодші роблять зарядку. Старші хлопці копають м'яча, здають біг на коротку дистанцію.

— Бігаємо, доки сусід не їде, — каже 15-річний Олександр. — А як бачимо його машину, мусимо сходити убік. Він то червоною, то білою іномаркою їздить. А може просто на біговій доріжці поставити авто і піти собі. То тоді навіть у футбол не граємо, щоб м'ячем не попасти. Бо хто його знає, що то за крутелик. Потім наші батьки будуть за свої гроші ремонтувати.

— Раніше, коли бачила, що його машина стоїть на полі, зразу дзвонила йому на мобільний. То він говорив, що забере, і забирав. Але наступного дня знову вчителі жалілися: "Стефаніє Тадеївно, машина на біговій доріжці, діти не можуть займатися", — говорить директор. — А зараз сусід номер телефону змінив, то навіть не знаю, як йому подзвонити.

Разом із заступником директора Ярославою Палійчук, 54 роки, стукаємо у ворота до Цапковича. Ніхто не виходить.

— По вечорах Цапкович вигулює тут собаку і не прибирає за нею. Діти бігають, взуття вимазують. То совість же треба мати, — каже Ярослава Палійчук.

Порозмовляти з Юрієм Цапковичем не вдається. 13 жовтня слухавку домашнього телефону бере няня. Обіцяє передати прохання господареві. За шість днів він не вийшов на зв'язок.

×