19 липня Київський районний суд Полтави ухвалив відправити до Німеччини 10-річного Келвіна Кушка. Його батьки 35-річна Юлія Либа і 42-річний Юрій Кушко два роки тому розлучилися. Півтора року хлопець жив із батьком у Кременчуці на Полтавщині. Батьки судяться другий рік — із ким із них буде син.
На засідання з Німеччини приїхала мати. Батька в залі суду не було. За 5 хв. після рішення Юлія Либа виходить на вулицю з адвокатом. Стає на сходах, кілька секунд поправляє зачіску.
— Что вы здесь собрались. Решили цирк из моей трагедии сделать? — кричить журналістам. — Запомните, я вам этого не позволю.
Розвертається, говорить з адвокатом Сергієм Ланге.
— Рішення справедливе. По-іншому й бути не могло, — спускається той зі сходів. — Хлопця треба доставити на постійне місце проживання в Німеччину. А тамтешня влада остаточно вирішить, з ким Келвін житиме.
Юрій Кушко з Юлією Либою з 1997 року жили в німецькому місті Ауґсбурґ. Відкрили фірму з догляду за літніми людьми. Прожили за кордоном п'ять років, коли народився Келвін. За тамтешніми законами, якщо батьки менше восьми років мешкають у країні, дитина отримує громадянство, яке мають батьки. У 16 років вона зможе вибрати — залишити українське чи прийняти німецьке.
— Коли 2010-го почався процес розлучення, вирішили відправити Келвіна до моїх батьків на канікули. Я повіз хлопця в Україну, а дружина подала позов, що я викрав дитину. Хоча вона погодилася на цю поїздку, — розповідає Юрій Кушко. З ним та Келвіном зустрічаємося у кременчуцькому "Макдональдзі" напередодні суду.
Сідаємо за столик на вулиці. Хлопець сором'язливо вітається, просить батька купити смажену картоплю та щось попити.
— Я тільки з папой хочу жити. Він завжди зі мною був, а мама даже гуляти не хотіла, — підіймає очі. — А раз пробувала з мене хрестик зірвати, та я за дерево сховався. Вона за це мене в підвал кинула.
Юрій Кушко хитає головою.
— Юля з 2002 року почала ходити в релігійну общину, — говорить. — Мабуть, хотіла і сина привчити.
Келвін їсть картоплю, потім бере батька за руку.
— Сейчас мы с папой у прабабушки живем. Вместе нам хорошо. Ей хоть уже и больше 90 лет, но до сих пор в хорошей памяти. Даже мобильные номера запоминает, — сміється. — Ще в мене тут багато друзів. А у Німеччині нікого. Я не хочу туди вертаться, готовий на всіх судах казать про це.
Батько дає синові гроші на атракціони. Той біжить до надувного човна.
— Мріяв, щоб у сина нормальне дєтство було, — зітхає Кушко. — Він хоч і малий, та все прекрасно розуміє. Сам бачить, як мати до нього відноситься. Раз по скайпу обіцяла подзвонити, то Келвін три дня ждав. Потім підходить і каже: "Отак, папа, я їй і нужний".
— Я не отказуюсь од мами, просто жити хочу з татом, — підбігає Келвін.
Адвокат Юрія Кушка 31-річний Валерій Гонтар розповідає, хлопець на одному із судів у присутності психолога казав, що хоче жити з батьком.
— Та Келвіна ніхто не хоче чути, — додає. — Український суд відправляє у Німеччину свого ж громадянина. Юрій туди не поїде. На ньому досі висить справа про викрадення.
Батько подаватиме апеляцію.
Батьки мають рівні права
Дитина з 10 років має право висловлювати думку, з ким із батьків хоче жити, пояснює Світлана Трофимчук, адвокат із сімейного права:
— Суд повинен ураховувати думку дитини, але рішення ухвалюватиме на власний розсуд. А вже з 14 років вона може сама вирішувати, з ким житиме.
За українськими законами, батьки мають рівні права на дітей, якщо ніхто з них не позбавлений батьківських прав та не стоїть на обліку в наркологічному диспансері. Хоча європейська конвенція про права дитини у таких випадках віддає перевагу матері.
2 
1
Коментарі
7