31 серпня екс-міністра внутрішніх справ 47-річного Юрія Луценка перевезли зі столичного Лук'янівського СІЗО в Менську виправну колонію №91. У селі Мокошиному на Чернігівщині відбувають покарання колишні міліціонери, прокурори, судді, митники, СБУшники, МНСники. Луценко має відсидіти ще 2,5 року.
Контакти колишнього в'язня Менської колонії дає знайомий правозахисник.
— Меня зовут Сергей Владимирович, — представляється телефоном. Просить не вказувати прізвища. Каже, йому 44 роки. — Устраиваюсь на работу, буду продавать системы пожарной безопасности. Не хочу, чтобы коллеги шептались за спиной.
Сергій — з Одещини, колишній працівник Державтоінспекції. Відсидів чотири роки за перевищення службових повноважень і хабарництво.
— Якщо сказати коротко про колонію — це щось таке, ніби в армії опинився. Казенний одяг, державні харчі, тупі задачі. Найбільше голова в адміністрації болить, коли привозять нових в'язнів, — розказує. — Бо треба всіх розселити так, щоб не було конфліктів. Часто привозять групами. Наприклад, банду міліціонерів чи "беркутівців".
Спільники не можуть перебувати навіть в одному закладі, але ж не порозкидають правоохоронців по різних в'язницях. От адміністрація й думає — як банду розселити так, щоб вони не перетиналися.
Колонія має кілька секторів для різних рівнів ув'язнених. Є бокси з кухнями і євроремонтами. Там селять суддів, прокурорів, інших "чинів". Є сектори для таких, як я — рядових ментів, даїшників. Це кімнати на 15-20 ліжок, як казарми.
Контингент там специфічний, майже всі з вищою освітою. Тому ніяких татуювань чи блатного жаргону. Можна почути тільки матюки. Чефір не котирувався — ніхто не хоче вийти на волю без зубів. Більшість дбають про здоров'я — роблять зарядку, ходять у спортзал. Родичі передають гематоген, вітаміни, риб'ячий жир і борсучий — на всякий випадок, щоб туберкульозу не підхопити.
Якщо пишеш скарги, товариші проконсультують. Мені допомагав один колишній суддя, Сашко. Пояснював, що і як заведено в їхніх колах.
Я працював у цеху з виготовлення шлакоблоків. Розпорядок дня — як у всіх колоніях: підйом о 6.00, особиста гігієна, зарядка, сніданок. О 9.10 починаємо працювати. Триває до 15.00-17.00 — дивлячись, яка робота. З перервою на обід. Обідають у декілька заходів, бо в'язнів багато. Далі вільний час, о 19-й вечеря, а о 22.00 — відбій.
Більшість охоронців — нормальні мужики. Але трапляються й відверті гниди. Підійде й казатиме: "Що, ментяра, догрався?". Пару раз одному такому хотів дати в морду. Але суддя відговорив.
Годують кашами з якимось салом або смердючим жиром, овочами. Картопля буває рідко.
Усі в'язні мають мобільні телефони. Адміністрація на це закриває очі. Просять тільки, щоб ховали.
Донеччанин 45-річний Віталій Омельченко сидів у Менській колонії з липня 2003-го по липень 2007 року — за завдання тілесних ушкоджень співробітникам міліції та зберігання наркотиків. Зараз має адвокатську практику.
— Там є "чорні" й "білі". Останніх оберігає адміністрація за вказівкою вищих чиновників. Їх на роботу не ставлять. Або дають особливі завдання. "Чорні" працюють на виробництві: шиють рукавиці, господарські сумки. Я тягав вугілля.
Є дві системи житла — казармова і кубрична. У казармі приблизно 60 чоловік сплять на двох'ярусних ліжках. У кубриках можуть бути кімнати на двох-трьох. У них своя білизна, свій харч. За свої гроші роблять ремонти. Це проходить як спонсорська допомога. Є і віп-кубрики. Якщо 10 років тому були з телевізорами, то я не здивуюся, якщо зараз є із джакузі.
До тих, хто пише скарги, викриває, не платить адміністрації — ставляться як до військовополонених.
За гроші в цій колонії можна отримати все. Я собі на день народження дістав пляшку коньяку.
2 
1
Коментарі
5