14 квітня у Донецькій колонії №124 помер 26-річний Тимофій Матицин. Торік дістав три з половиною роки в'язниці за крадіжку.
— За що його згубили? — плаче 63-рiчна Марія Матицина. Тимофій був її єдиний син. — Ну нехай щось украв, але ж нікого не убивав.
Пенсіонери Матицини живуть у бараку поряд із Донецьким заводом гумо-хімічних виробів. За радянських часів на підприємстві виготовляли снаряди. Родина 30 років стояла у черзі на квартиру, однак не отримала її. Батьки мешкали із сином.
— Я виховував сина жорстко, — говорить 66-рiчний Степан Матицин. — Казав: украдеш щось — на мене не розщитуй. Жодного разу не провідував його після арешту.
У кімнаті на столі стоїть портрет Тимофія. Він служив у десантних військах, опісля вчився на машиніста, працював.
— Тiма казав, що в камері сиро, нічим дихати. Їх набито, як оселедців у діжці, й постійно хтось кашляє, — ридає мати. — Останній раз подзвонив зранку 14 квітня. Задихався. Сказав, що в лікарні. Я виїхала в колонію, але по дорозі мені подзвонили: Тіма помер.
Тіло Матициним віддали 18 квітня. У довідці про смерть написано, що в померлого були ВІЛ та туберкульоз.
— Вiн прийшов у в'язницю з ВІЛ, тому що туберкульоз так швидко не розвивається, щоб за рік привести до cмертi, — говорить Сергій Кравченко, начальник медичної служби управління виконання покарань. — Підхопив ВІЛ мінімум років п'ять тому. Він міг і сам не знати, що хворий. На фоні ВІЛ туберкульоз і розвинувся так швидко.
Батьки й сусіди Тимофія цьому не вірять.
— Та він здоровий хлопець був: десантник, 2 метри зросту, 80 кілограмів. Навіть медичної картки не мав. Який там ВІЛ? — каже Марія Максимівна. — А як забирали — худющий, руки скручені, рот перекошений.
— У житті я набачилась наркоманів, — додає сусідка 30-рiчна Ольга. — Тіма не такий. Він здоровенний, сильний.
За перші три місяці цього року в Донецьких колоніях померли 50 в'язнів.
Усі від ВІЛ та туберкульозу. Три роки тому троє в'язнів колонії №124 пробили собі животи на знак протесту щодо браку в закладі медикаментів.
— Відсутність їжі, антисанітарія, туберкульоз — усе це звичайна ситуація у в'язниці, — говорить 44-річний Микола Дороган, колишній працівник системи виконання покарань. — Я теж у колонії підхопив туберкульоз. Але ні його, ні виразку шлунка не визнають службовими хворобами. Мене звільнили. А мій колега з колонії номер 82 у 35 років помер від туберкульозу. Його родина компенсації не отримала.
— Туберкульоз і ВІЛ — це головні причини смерті в'язнів, — визнає Михайло Матангiн, начальник управління соціальної та виховної роботи Департаменту виконання покарань у Донецькій області. — Таких, як Тимофій, треба відправляти додому, але рішення може прийняти тільки суд. Цього року звільнили по хворобі шістьох чоловік. Питання з Тимофієм вирішити не встигли.
3 
1
Коментарі