"17 січня папа повернувся додому близько дев"ятої вечора, — згадує Марина Нерсесян, 22 роки, із міста Вишгород Київської області. — Прямо на порозі побачив маму. Вона лежала в калюжі крові з перерізаним горлом. На другому поверсі була Віка".
47-річний Борис Нерсесян зрозумів, що дружина й донька мертві. Зателефонував до міліції й родичам.
— Батько говорив здавленим голосом, — плаче Марина. — Я йому не вірила. Через десять хвилин була у батьків. Застала купу людей: лікарі, міліціонери, знайомі, друзі, родичі. Мене в хату не впустили. Я бачила тільки мамині ноги.
На тілі 18-річної Вікторії Нерсесян міліціонери нарахували 13 ножових поранень, на її матері — 10. По всьому триповерховому будинку валялося відрізане волосся дівчини.
Борис Нерсесян родом із Вірменії. Із майбутньою дружиною Ольгою познайомився у Вінницькому політехнічному інституті, де разом навчалися. Борис жив в одній кімнаті гуртожитку з її рідним братом Олександром Міляєвим.
Після інституту родина переїхала до Вишгорода. Борис Рафаїлович працює головним інженером будівельно-монтажного управління, Ольга — архітектор райдержадміністрації. Виховали двох доньок. Марина працює в одному із київських видавництв, Вікторія навчалася на першому курсі політехнічного університету.
— Віка з відзнакою закінчила технічний ліцей КПІ, музичну школу, досконало знала англійську мову, — гортає альбом із фотографіями онучки Едуард Міляєв. Чоловік приїхав із російського міста Воронеж. — Складала вірші, грала на гітарі, фортепіано, співала в ансамблі.
У ліцеї Вікторія навчалася у паралельних класах з Юрієм Лавренюком. Після випускного почали зустрічатися.
— Юра в усьому подавляв Віку, не дозволяв нікуди ходити, ні з ким розмовляти, — згадує Марина. — Якось під час контрольної в інституті 40 разів їй телефонував. Бо саме тоді йому хотілося побалакати.
Із побачень Вікторія часто поверталась заплакана.
— Він приходив до неї в інститут і цілий день сидів поряд, — веде далі Марина.
Торік у жовтні Вікторія покинула залицяльника. Сказала, що він — психічно хворий. "Теперь я полечу с порывом ветра, размахом крыльев тучи разгоню. Весь мир у моих ног, до сантиметра, ни грому не подвластна, ни огню. Теперь меня никто не остановит, и больше ничего я не боюсь", — написала дівчина тоді.
Однак Лавренюк продовжував стежити за нею. Перестрівав на вулиці, ображав. Вимагав поновити стосунки. Мовляв, у нього хворе серце, тому дівчина має повернутися. Якось розбив вікно в її кімнаті.
Він знав, що Віку ми заховаємо в Росії
Нерсесяни кілька разів скаржилися батькам Юрія, просили втихомирити сина. Його батько Олександр Лавренюк очолює Вишгородську райдержадміністрацію.
У січні Ольга Нерсесян викликала з Росії батька. Хотіла, щоб він на деякий час забрав Вікторію до себе. 17 січня Едуард Міляєв приїхав, однак онучки й доньки живими не застав.
Нерсесяни відразу сказали, кого підозрюють.
— Юра знав, що Віку ми заховаємо в Росії, — пояснює Марина. — Він не міг цього допустити. Також він знав, що наш батько щочетверга о шостій вечора ходить у лазню.
У ніч на 18 січня Юрія затримали. У будинку Нерсесянів знайшли відбитки його пальців. Спочатку він не зізнавався. Однак його друг Антон Смирнов визнав, що вони разом зарізали дівчину та її маму. На відтворенні злочину все показав.
Антон розповів, що того дня з Юрієм купили в мисливському магазині ножі й спецодяг (продавець упізнав хлопців. — "ГПУ"). Показав, куди потім викинули зброю.
У райвідділі міліції коментувати трагедію відмовляються. Кажуть, Лавренюки кудись виїхали. Їхні телефони вимкнуті, двері в будинку зачинені.
Минулої неділі Ольгу й Вікторію поховали. Борис Рафаїлович наступного дня вийшов на роботу.
— Я просто здурію, якщо залишусь удома, — пояснює він. — Не витримаю.
5 
35413
Коментарі
5