Дев"ятий місяць чернігівка 42-річна Валентина Воліна із синами 9-річним Андрієм і Максимом, 13 років, мешкають у підвалах і в сусідів. Із квартири їх вигнав батько й чоловік, священик Української православної церкви Московського патріархатуВіктор Волін, 47 років.
Деснянський райсуд Чернігова постановив повернути квартиру Валентині. 3 грудня жінка з синами прийшли вселятися. Однак щойно дільничний і судовий виконавець пішли з приміщення, Віктор і Валентина почали сваритися. Максим вибіг на вулицю, Андрій почав плакати. "Я боюся", — потягнув матір за руку. Жінка подалася ночувати до сусідів.
— Він вишвирнув нас 7 квітня, — згадує Валентина Воліна. — Допомогти було нікому. Мої батьки померли. Повела я дітей у підвал на вулиці Котляревського. Там для двірників 11-го ЖЕКу є роздягалка. Я там працювала. Спали на дерев"яному тапчані. Уроки робили при свічці. Готувати було ніде, дуже холодно. Довелось оформити дітей до притулку "Надія". Майже щодня провідувала їх, шукала житло. Тим часом чоловік прийшов до притулку, наговорив на мене і забрав синів. Я прийшла у квартиру, хлопці кинулися до мене. Чоловік захлопнув за нами двері, поміняв замки. Мені допомогли знайти кімнату в гуртожитку на Шерстянці. Спали на підлозі. Митися було ніде. Чоловік усім казав: я священик, а вона — блудниця. Уміє переконувати людей.
Раніше Валентина їздила з Віктором по парафіях.
— А коли почав валятися в калюжах і бігати в трусах по селу, сказала: нічого мене позорити, — продовжує жінка.
Валентина показує довідку з наркологічного диспансеру. У ній записано, що з 1996 року Віктор Волін перебуває на обліку через алкогольну залежність.
— Було, що в єпархіальному управлінні його відсторонили від служби "у зв"язку з неналежною поведінкою", — каже Воліна. — Звільнили зі служби торік. Але сану не позбавили. Відтоді я на свою зарплату тягнула сім"ю з чотирьох осіб. А він пив, валявся на дивані. Водив алкашів з усього району.
— Ненавиджу батька. Сил нема більше терпіти, — говорить Максим. — Якщо не по його, брав пластикову пляшку з водою і бив по голові. Плював нам у їжу. На сніданок давав чорний хліб і чай. Якщо я встав пізніше восьмої ранку, то до обіду не отримував ні крихти. Давав п"ятьорку, відправляв на точку по самогон. Мама слово скаже — він її бити. Я захищав. Так він і мене бив, і брата.
Він валявся в калюжах і бігав у трусах по селу
— Я боюся тата, — додає Андрій. — Він бив мене ногою в живіт, обзивав поганими словами.
Віктора Воліна підтримує колишній колега Олександр Касьяненко.
— Отець Віктор цілком адекватний. А от жити з цією жінкою не хоче. На розлучення подав давно, а вона не дає згоди. Ніколи не бачив, щоб він бив дітей. Їхню сім"ю знаю давно. Коли служив з отцем Віктором, щотижня завозив гроші. Дивлюсь: у хаті чоловічі туфлі стоять, 46-го розміру. Чиї, питаю в жінки. Кума, каже, він у туалет пішов. Ще раз прийшов — туфлі 42-го розміру. Уже не питав чиї.
— Вона мені зраджувала, — упевнений Віктор Волін. — Я жив по парафіях, гроші передавав. Вона їх тратила, за квартиру не платила. Понад рік відмовлялася виконувати подружні обов"язки. У неї в Ніжині півбудинку, вона там і прописана. А хоче в мене квартиру відібрати. Я отримав житло ще до шлюбу. Діти тут прописані, але вони підселенці, не власники.
Сусіди називають Воліна пияком.
— Який із нього священик? Хрестом тільки прикривається, — каже 65-річна Ніна Литвиненко. — Бога в душі не має. Бувало, піде в запій — дітям місця нема. Валя босою по снігу бігала.
Валентина Воліна досі мешкає у сусідів.
— Не знаю, що робити далі, — зітхає жінка. — Боїмося, ще повбиває. Він знову поміняв замки. Кричав нам: "Пішли геть! Ви тут ніколи не житимете!".
1 
1
Коментарі