"Зранку ми прийшли на цвинтар і побачили жахливу картину — розкидані вінки і порожня яма, навіть хреста не залишили, — розповідає 23-річний Віталій, син покійного Івана Жара. — Довкола все витоптали, було повно слідів. Напевно, довго шукали могилу. Дядько був тут востаннє на похороні. Мабуть, не пам"ятав, де похований тато. Робили все о третій ночі, а вже через три години закопали на новому місці. Якби Михайло по-людськи нас попросив, може, ми і погодилися б на перепоховання".

Тиждень тому село Байраки, що в Чернівецькій області, облетіла приголомшлива новина: на цвинтарі розкопали могилу Івана Жара, якого поховали в лютому позаминулого року. Ні сільському голові, ні місцевому священикові, ні навіть родині покійного настоятель Банченського монастиря отець Михайло не повідомив, що планує перепоховати брата.

— Зараз нам важче, ніж після смерті чоловіка, — скаржиться "ГПУ" 44-річна вдова покійного Івана Жара Емілія. — Діти вдруге втратили батька. Тепер ми не маємо де навіть запалити свічку за померлим. Його тіло просто вкрали!

12-річна Аня була улюбленицею батька. Після його смерті дуже сумувала, мало не щодня провідувала могилу, запалювала свічку. Щоразу, коли мала якусь обновку, бігла на цвинтар — похвалитися батькові.

Ми не маємо де навіть запалити свічку за померлим. Його тіло просто вкрали!

— От нещодавно купили Ані санчата — першим ділом вона повезла їх на могилу Івана, — згадує Емілія.

Коли дівчинка почула, що батька перепоховали, кинулася в сльози. Після того два дні її не могли забрати з цвинтаря. Аня дзвонила дядькові й просила повернути покійного батька на місце. Але в Михайла Жара своя логіка.

— Я виконав останню волю брата, — пояснює коротко. — За три-чотири дні перед смертю він подзвонив мені до Бухареста, де я лікувався, і попросив похоронити його на цвинтарі монастиря, де спочивають наші батьки (їх Михайло також перепоховав із сусіднього села Петрашівка. — "ГПУ").

Дружина й діти покійного про таку останню волю Івана вперше чують.

Михайло Жар відмовляється пояснювати, чому ніколи не говорив родині брата про його передсмертне прохання. Не хоче також казати, чому нікого не попередив про свої наміри перепоховати.

— Старші люди кажуть, що за православними канонами тривожити могилу можна тільки через сім років після поховання людини, — жаліється Емілія. — Я не знаю, може, в отця Михайла якась інша релігія...

Емілія Жар, її покійний чоловік і діти — румуни за національністю. Зараз живуть учотирьох — мати, двоє дорослих синів і дочка-семикласниця Аня. Хлопці час від часу їздять на заробітки за кордон, бо в селі роботи немає. Емілія також не працює, тому єдиний грошовий прибуток сім"ї — це 320 грн, що їх держава платить Ані як сироті. Живуть із присадибного господарства.

Тривожити могилу можна тільки через сім років після поховання людини

У Герцаївському райвідділі міліції, куди звернулася Емілія Жар, "ГПУ" повідомили, що правоохоронці вже "зробили все можливе, щоб допомогти в цій справі, а далі нехай родичі розбираються самі". Під "усім можливим" працівник райвідділу мав на увазі приїзд оперативної групи на місце події. Також він повідомив, що всі матеріали міліція передала до прокуратури. Там вирішуватимуть, чи є в згаданих подіях ознаки злочину.

Якщо на місцевому рівні справу не вирішать, син покійного, Віталій Жар, хоче звернутися до Віктора Ющенка. Подейкують, в області отець Михайло має неабиякі зв"язки. Але про це діти і дружина покійного Івана не хочуть говорити.

— Нас цікавить тільки одне — щоб нам повернули нашого батька, — каже Віталій. — Якщо доведеться, я місяць стоятиму під приймальнею президента.

×