— Мій брат потребує постійного догляду й ліків, а держава не дає й копійки, — каже переселенець із Донецька 33-річний Олександр Козловський.
Його брат 38-річний Святослав — інвалід І групи, має синдром Дауна. Ним опікувався батько — релігієзнавець 63-річний Ігор Козловський. Був учасником Євромайдану в Донецьку, молитовного марафону за Україну. Торік узимку бойовики звинуватили його у шпигунстві, посадили в одиночну камеру в'язниці в Горлівці Донецької області. Відтоді Святослав перестав отримувати виплати. Мати 60-річна Валентина Василівна не може переоформити опікунство на себе, бо суддя вимагає особисту згоду попереднього опікуна.
— Ми оформляли опікунство лише на тата, — продовжує Олександр Козловський. — Як потрапив у полон, хотіли переробити документи на маму. В серпні цього року опікунська рада дала позитивну відповідь, передала справу до суду. А суддя вимагає, аби батько прийшов у суд. Не зважає, що він у полоні — ми показували їй довідку Об'єднаного центру зі звільнення заручників СБУ. Суддя направила за батьковою адресою повістку, щоб з'явився на засідання. Гроші там невеликі — майже дві тисячі гривень на місяць.
Олександр із родиною переїхав до столиці 2014-го. Мати з братом — через рік. Валентина Козловська влаштувалася працювати в Музей історії України. Оплачує оренду квартири й лікування сина. Наступне судове засідання зі зміни опікуна призначене на 5 березня 2018 року.
— У подібній ситуації опинилися сотні переселенців, — каже адвокат 33-річний Сергій Топчій. — Бо Цивільно-процесуальний кодекс не містить поняття окуповані території.
— Суддя діє за процедурою, передбаченою законом. Має двічі надіслати письмове повідомлення й опублікувати оголошення на сайті судової влади. Незалежно від того, де людина перебуває. Якщо двічі в суд не з'явилася, суддя має право винести рішення за її відсутності, — додає адвокат Антон Зубков, 42 роки.
Коментарі