Рідні брати 55-річний Олександр і 48-річний Сергій Бойки з Полтави дев"ять місяців судяться за спадщину. Після смерті батьків старшому мала залишитися квартира, а молодшому — дача.
Подружжя Олександр та Лідія Бойки з донькою живуть у Полтаві в одній кімнаті приватного будинку на п"ять господарів.
— Батько захворів, як почув, що Сергій сказав, ніби не має брата, — зустрічає біля дверей донька Бойків 21-річна Світлана, — Усю спину обсипало псоріазом, хоча до того не мав цієї хвороби. Не спав ночами. Брат його заживо поховав.
У невеликій кімнаті ліжко й диван. Світлана дістає з серванту чорно-біле фото. На ньому молоді Олександр та Сергій сидять обійнявшись.
— Це остання їхня фотографія разом, — каже. — Ми з ним тепер не спілкуємося.
Батьки братів жили в Полтаві в квартирі. Старший Олександр пішов у прийми до тещі, молодший Сергій — поїхав до жінки в село Войнівка Чутівського району. Його старша донька залишилася в місті.
Про розподіл майна брати домовилися, коли помер їхній батько. Мати ще була жива.
— На похороні брат сказав: "Давай ділити фіфті-фіфті. Мені — дача, тобі — квартира". Усі люди це чули, — каже Олександр Бойко.
Сергій Бойко продав дачу в Полтаві за $3,5 тис. Із братом не ділився. Забрав до себе у село матір.
В одну з кімнат батькової квартири Олександр пустив двох квартирантів. Брав із них 500 грн. Із цих грошей платив за навчання доньки Світлани в педуніверситеті та за комунальні послуги.
Бабуся якось дзвонила з села, просила, щоб її забрали додому.
— Ми поїхали до неї, та дядько Сергій не пустив. А бабуся дивилася на нас переляканими очима. Мала на лиці синці, — каже Світлана.
Продав дачу в Полтаві за 3,5 тисячі доларів
У селі баба прожила недовго. Навесні 2005-го померла. Їй було 80 років.
— За життя просила поховати поряд з чоловіком, — каже Олександр. — А поховали десь у Чутовому на трасі.
— І на похороні ми бачили, що мама була з синцями на руках і грудях, — веде далі Олександр. — Нам Сергій казав, що вона вдарилася.
У державного нотаріуса старший син перевірив наявність заповіту. В єдиному Держреєстрі такий документ не значився.
Світлана дістає рішення Київського районного суду Полтави за жовтень минулого року. На суд подавав її дядько Сергій, щоб визнати квартиру за собою.
У рішенні вказано, що молодший син Сергій один у родині й тому єдиний спадкоємець квартири. Цей документ донька Сергія Олена принесла разом із бабусиним заповітом на користь молодшого сина. Просила звільнити помешкання. На той час Олександр зробив там капремонт.
— Звідки взявся заповіт, невідомо. У них навіть ксерокопії бабиного паспорта на руках не було, — говорить Світлана. — Часто казала, що хоче оформити "дармову" (дарчу. — "ГПУ") на старшого Олександра. Мала цукровий діабет, паралізовану праву руку, пережила інсульт. Погано бачила та чула.
Олександр подав до суду на Сергія. Було понад 10 судових засідань. На жодне з них молодший брат не з"явився.
— Може, в очі боїться глянути, — каже старший брат.
Олександр Бойко пішов на пенсію в 55 років, бо все життя пропрацював на шкідливому виробництві гальваніком. Жив в одній кімнаті з двома доньками, дружиною та тещею. Хотів переїхати в батьківську квартиру.
— Ми думаємо, що заповіт вони склали вже після її смерті, бо завірений він у сільраді свідками з села Войнівка без нотаріуса, — додає Світлана.
Про брата Олександр Володимирович розповідає неохоче. Сергій після армії служив прапорщиком у Полтаві в авіамістечку. Потім виїхав до Росії. 12 років тому повернувся до Полтави з дружиною Тетяною та донькою Оленою.
— Сидів на батьківській дачі без прописки й паспорта. З дружиною розійшовся, — каже Олександр. — Переїхав до другої жінки в село.
У сільраді Войнівки кажуть, що Сергій ніде не працює. Його дружина хворіє. Живе родина з корови, птиці та городу.
На суд 9 серпня Олександр Бойко прийшов із сусідкою по колишній квартирі. Стоять надворі. З дверей швидко виходить худорлява дівчина. За нею — високий чоловік. Не вітаються.
— Це Лєна... моя племінниця, донька Сергія, — киває Олександр. — З нею її хлопець. Вона замість батька постійно до суду ходить.
Кличу Олену. Вона на ходу повертається.
— Дєвушка, приходьте на засідання через місяць, — і додає. — Буде мій батько, з ним і побалакаєте.
Того дня засідання знову перенесли — захворів адвокат Сергія Бойка.
— Ви ж казали, що без адвоката можна розглядати справу, — обурюється Олександр Володимирович.
— Я вже сьогодні хотіла закрити цю справу, — каже суддя Тетяна Турченко. — Але без іншої сторони ми не можемо заслухати свідків. У чому моя вина? Я могла залишити своє рішення, але чомусь тут сиджу. Знаю, для чого викликають журналістів. Щоб вони написали, яка сволота ці судді.
4 
1
Коментарі