5 травня у селі Вільне Макарівського району на Київщині від саморобної вибухівки загинули троє чоловіків — брати 26-річний Олег і 29-річний Едуард Скрипники, їхній товариш Владислав Тимощук, 22 роки.

— Усе сталося у хаті, де жили мої хлопці. Удосвіта збиралися на рибалку. Он скільки вудочок наготували, — показує у куток кімнати мати загиблих братів 59-річна Людмила Скрипник. Там складено зо п'ять вудок і сак. — Видно, хотіли глушити рибу тротилом.

Олег Скрипник — наймолодший син Людмили Яківни. Єдиний із загиблих мав сім'ю. Лишився 4-річний хлопчик.

— Олєжка ось тут лежав. Ні грудей, ні рук, половина лиця чорного, — веде у крайній кут кімнати жінка. Навколо сліди крові, уламки скла. — Вовка (найстарший син Людмили. — ГПУ) накрив брата ковдрою. Я потєряла сознаніє, коли це побачила. Ховали сина у закритій труні.

— Він у АТО двічі їздив, — говорить 27-річна Лілія Скрипник, дружина Олега. — Відслужив два роки. Я його у Бога вимолила, щоб повернувся звідти живий. А тут не вберегли. Ніхто не знав, що у нього є такі небезпечні речі.

Першими вибух почула родина Володимира Скрипника. Він із дружиною та чотирма дітьми спали у сусідній кімнаті.

— Чоловік зразу ж побіг туди. Мені не можна таке бачити, бо вагітна. Викликали "скору". Забрала дітей і швиденько завела їх до сусідки, — згадує Альона, дружина Володимира.

22-річному Владиславу Тимощуку відірвало руки. Помер наступного дня. Ще за два дні у лікарні зупинилося серце Едуарда. Його сильно покалічило осколками.

— Я вчила цих хлопців. Хороші були — активні, розумні, добрі. У навчанні не пасли задніх, — розповідає 35-річна Світлана Медведчук, учителька місцевої школи. — Владік у жовтні торік вернувся з армії. Казав, важко там було, але тримався. Олег — завжди милий, привітний. Едік — серйозніший і шустріший.

На момент вибуху тротил був у руках Олега.

— Звинувачувати когось одного не можна, — додає вчителька. — Те, що Олег прийшов з АТО — для мене не показник. Зараз вибухівку може дістати кожен.

×