— Бо дурак, — каже хмельничанин 18-річний Ростислав Левков. Лікується у травматологічному відділенні міської лікарні. — Того дня випив пива, зайшов до Інки. Сиділи, говорили. Кажу: "А жостко б із п'ятого етажа на дерево спригнути". Вона: "Я тобі спригну". Тоді я заліз на підвіконнік, звідти на козирок, а саме дощ пройшов. Нога послизнулася і чую: лечу. Страх. У голові купа мислєй, усі яскраві. Думав, що дурно і бистро прожив життя. Гуп. Лежу. Зробив вздох. Живий!
Хлопець упав на траву. Зламав руку. Внутрішні органи не постраждали.
— Йому пощастило, — каже 56-річний Олексій Стефанчук, завідувач травматологічним відділенням.
— У той момент я ледь не посивіла, — 21-річна Інна Данильчук згадує вечір 5 червня. Чергує біля Ростислава. — Зразу визвала "скору", збігла вниз. А Ростік лежить і стогне.
— Думаю, хватить зі смертю дуркувати. Як вийду, поставлю у церкві свічку, — говорить Ростислав. За останні два місяці він тричі ледь не загинув. Першого разу його збила машина, другого — зірвався з дерева, третього — з вікна.
3 
1
Коментарі
1