Львівська пенсіонерка Романа Терлецька, 61 рік, десятий місяць доводить, що вона жива та є законною власницею двокімнатної квартири на вулиці Замарстинівській. У помешканні на першому поверсі старого будинку жінка народилася і прожила все своє життя.
Романа Терлецька — худенька, тендітна, із сірими очима. Енергійно говорить, розмахуючи руками.
— Мене "поховали" родичі. Уявляєте? — зітхає, перекладаючи папери з коробки на кухонний стіл. — Ось, знайшла. Запис з міського відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського обласного управління юстиції: "Терлецька Романа Михайлівна померла 29 серпня 2005 року у віці 60 років. Причина смерті — лівосторонній туберкульоз легенів. Місце смерті — Львів". З цієї довідки донька мого двоюрідного брата по маминій лінії (Степанія Попович, 55 років. — "ГПУ") почала переоформляти квартиру на себе. Вона миє посуд у їдальні жиркомбінату. Їй точно хтось допомагав усе це провернути.
Романа Михайлівна працювала зв"язківцем у "Львівтелекомі". Заміж не вийшла. Її батьки та єдиний рідний брат померли. Залишились тільки друзі та далека рідня. 2001 року Романа Терлецька поїхала працювати до провінції Удіне в Італії, щоб підзаробити. 11 квітня 2006 року до неї зателефонувала стривожена сусідка:
У вас більше немає квартири. Ви померли
— Романо, у твоїй квартирі дальня родичка з сином та чужим чоловіком. Вони виламали замки у вхідних дверях. Коли ми запитали, що тут роблять, відповіли, що ти померла, а вони отримали квартиру в спадок.
Сусіди викликали міліцію. Родичі показали правоохоронцям якісь документи, і ті поїхали. Нові господарі теж довго не затрималися. Поставили новий замок і пішли.
— Я була шокована, — продовжує Романа Михайлівна. — Ледве пригадала прізвище тієї родички, через знайомих знайшла її номер і зателефонувала. Племінниця спочатку розгубилася, а потім каже: "Яка я рада, що ви знайшлися! Чого не давали про себе чути, ми вже думали, сталася біда". Тоді запевнила, що вони все відновлять. Але через день передзвонила і розпитувала, коли я повернуся. Радила не поспішати: мовляв, усе нормально. Це вже потім я дізналася, що мою квартиру хотіли продати.
Романа Терлецька розірвала контракт із італійськими роботодавцями та почала збиратися додому. Тим часом відправила листи до прокуратури Галицького району Львова, Галицького райвідділу міліції і Першої державної нотаріальної контори.
До Львова Романа Михайлівна приїхала вночі 27 квітня 2006 року. Новий замок відкрити не змогла. Усі речі залишила в підвалі, а зранку пішла до Галицького райвідділу міліції писати заяву.
— Я вказала, що не можу зайти в квартиру і прошу відкрити помешкання в присутності міліції, — згадує Терлецька. — Мені сказали принести документ, який би засвідчив, що я дійсно власниця житла.
Я кинулась у Бюро технічної інвентаризації. Працівниця БТІ подивилася документи і запитала: "Ви сильна жінка?". А потім каже: "У вас більше немає квартири. Ви померли. Житло тепер належить вашій родичці на основі свідоцтва про право власності, яке видав нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори".
Нотаріус показала жінці документ про її смерть. Копію цієї довідки Романа Михайлівна зберігає в себе.
— Це вже в міському РАГСІ я з"ясувала, що актового запису про мою смерть немає. А під нібито моїм номером 925 записаний якийсь чоловік. Нотаріус, яка оформляла спадщину, мала би зробити подібний запит, але чомусь цього не зробила.
Зібравши підроблені довідки, Терлецька пише ще одну заяву до Галицького райвідділу та просить розібратися в афері з житлом.
— Ці два місяці я жила в друзів, переховувалася. Одного разу мені подзвонили і сказали: легше на поворотах. Могли кокнути, і все — навіть документа про смерть не треба, все давно готово. Потім з"ясувалося, що навіть впізнання мого трупа проводили. А начальник райвідділу Сергій Ваш повідомляє, що складу злочину немає. Тому в порушенні кримінальної справи відмовлено.
Пенсіонерка писала скарги та листи до всіх відомих їй інстанцій — прокуратури, Служби безпеки, Управління боротьби з економічними злочинами, до Секретаріату президента, міністрам МВС і юстиції, до комісії Верховної Ради по боротьбі з корупцією. Нарешті, у середині червня прокуратура Галицького району порушила кримінальну справу за фактом підробки документів.
— Справу направили у той же слідчий відділ міліції, і знову все завмерло, — нарікає пенсіонерка. — За кілька місяців помінялися чотири слідчі. Допитували мене та сусідів, а Попович жодного разу не допитали. Казали, що вона не з"являється. Я сама назвала їм місце роботи, домашню адресу, телефон. Знову без змін.
У січні цього року завершилося шосте засідання Галицького райсуду Львова. Суд постановив задовольнити прохання Терлецької і визнати недійсними акт про її смерть, свідоцтво про право на спадок квартири, видане племінниці, свідоцтво про право на грошові вклади та відновити право власності Терлецької на квартиру. Однак коли Романа Михайлівна пішла з рішенням суду до відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району, їй повідомили, що не можуть виконати судового рішення. Мовляв, Терлецька вже має свідоцтво про право власності на квартиру, видане 1994 року.
— Щоб мене "поховати", забрати квартиру, родичі оформили папери за два тижні. А я з оригіналами документів ношуся десять місяців, — каже Романа Михайлівна.
Зараз вона чекає на засідання Апеляційного суду Львівської області:
— Я вже нічого не боюся. Квартира аферистам не дістанеться. Мушу дійти до кінця.
2 
1
Коментарі
1