Три дні не дожила до свого півріччя Анастасія Адамова. Вона народилася 21 січня, а 18 липня померла — батьки заморили її голодом. Перед смертю важила 3,5 кг.
Виснажену дівчинку привезли до міської дитячої лікарні №1 Донецька 15 липня.
— Стан був критичний, норма ваги для цього віку — понад 7 кілограмів, — каже Сергій Миколаєнко, виконувач обов'язків головлікаря.
Анастасія з батьками 28-річною Ганною Толстою, 50-річним Геннадієм Адамовим і братом Тимофієм, якому рік і 10 місяців, жила у будинку по вул. Январській, 7. Це одноповерховий барак на околиці віддаленого Пролетарського району Донецька.
— Эта семья не слава Богу, — розповідає про Адамових продавщиця з крамниці по вул. Январській. — У Ані не все в порядку з головою. Її батько — лікар, мати — кандидат наук, але Аню вигнали. Гена пив, колишню жінку бив, зі світу зжив. Чула, і Ані попадає.
Будинок, де мешкають Адамови, — з червоної цегли, потрісканий. Тут вісім квартир. Нема водогону, опалення, газу й каналізації. У дворі стоять дощаний спільний туалет і саморобна пісочниця із сірим піском. Навпроти будинку — смітник і терикон, позаду залізниця й промислова зона Чумаківської гірничозбагачувальної фабрики. Двором гуляють із дітьми сусідки Адамових.
— Настю редко выносили, а тут дядя Гена вышел с коляской, — розповідає Тетяна Парчук, 20 років. — Кажу: "Дядь Гєн, відсуньте накидку, дитині ж треба дихати". Відкриваю, а там скелет. Побігла до баби, вирішили дзвонити в "швидку". Дядя Гена не хотів відкривати дверей. Кричав: "Це наше життя!", тепер із нами не говорить.
— Мы Гену спрашивали, почему дочку заморил голодом, — додає Юлія Леговська, 21 рік. — А він: "Стидався, що грошей нема". То чого у нас не попросив? Ми б дали якого молока. Я винесла одбивнушку, дала їхньому Тимоші. Він не знав, що з нею робити, — зроду м'яса не бачив. Дядя Гена не хотів цю Настю. За Тимошею дивиться, годує водою з хлібом. А дочка йому не потрібна. Аню теж ганяє. Як нап'ється, бігає за нею зі стільцем:"Голову роздовбаю!" Якось вона з малими у Тані ховалася.
— Дядя Гена не то чтобы пьет, но выпивает, — вступається Тетяна Парчук. — Тепер боїться, що із-за Насті й Тимошу заберуть. Сьогодні почав прибирати в хаті.
— Гена не может работу найти. А кто возьмет, если тебе уже полтинник? — говорить 53-річний Олександр Парчук, батько Тетяни. — Хоча він непоганий столяр. І зараз по шабашках працює.
По розбитих східцях заходжу до барака. Над входом рояться мухи, теліпається дріт із лампочкою. В оббиті дерматином двері стукаю 5 хв.
— Стучите еще, они дома, — із сусідньої квартири визирає юнак-ром.
Нарешті відчиняє невисокий худий чоловік в окулярах і брудній футболці.
— У Ани молоко пропало, но мы Настю кормили "Малышом". Она ела. Ела, я говорю! Не болела, не плакала, — пояснює Геннадій Адамов на порозі.
До помешкання не пускає. З-за дверей замацану штору відхиляє брудний босий хлопчик у трусиках.
— Это у нас Тимоша. Ему в сентябре 2 годочка будет, — ніяковіє батько. Скаржиться, що на Анастасію не отримував державної допомоги, бо не зареєстрував її. — Прописати не дали, бо маю борги за хату. Я їх не платив, бо ще маю гасити кредит, який колишня залишила.
У будинку без зручностей мешкають 26 людей, зокрема п'ятеро дітей віком до 3,5 року. Дільничний, педіатр і медсестра цьогоріч сюди не приходили.
— До 2012 года мы были приписаны к больнице №5, — розказує Юлія Леговська. — Звідти теж не ходили, але медсестра хоч дзвонила, запрошувала на щеплення. А тепер приписали до поліклініки №2. Я прийшла, щоб оформити в садок, а мені: "Тільки вас нам не хватало!". Ми далеко живемо, важко добиратися. Але ми теж люди.
Адамови не стояли на обліку як неблагополучні. 18 липня прокуратура порушила кримінальну справу. За недбалість батькам загрожує до 5 років в'язниці.
3 
1
Коментарі
2