94-річну Антоніну Кулікову з російського міста Мурманськ позбавили пенсії. Все через те, що її доглядають родичі з України.
— По телебаченню Путін обіцяє, що ветерани війни мають жити достойно. Запровадив програму, за якою видають ветеранам квартири, — каже 50-річний Віктор Мельниченко, онук Антоніни Кулікової. — А насправді забрав навіть пенсію. На старості бабі ні за що купити памперсів і ліків.
Антоніна Кулікова родом із села Пруди Тонкінського району Нижньогородської області. Все життя прожила в російському Мурманську. До війни працювала в колгоспі, доглядала корів. 28 березня 1942 року її мобілізували до Другого Білоруського фронту радянської армії. Служила їздовою, прала одяг солдатам. Демобілізували в листопаді 1944-го.
— Має статус ветерана війни, — Віктор Васильович гортає документи баби. — За півроку її вдруге мобілізували, на війну з Японією. Служила в зенітно-артилерійському полку Тихоокеанського флоту.
Із закінченням війни Антоніна Сергіївна повернулася в колгосп. За рік звільнилася.
— Корови дохли з голоду, я не хотіла за те відповідати, — пояснює.
Перейшла працювати до Північної залізниці в Мурманську. Була охоронцем, комірником. На пенсію вийшла 1978-го, має 31 рік стажу і звання ветерана праці.
— Баба — інвалід ІІ групи по загальному захворюванню, — говорить Віктор Мельниченко. — Обійти себе не може. На старості лишилася сама, доглянути нікому. 2010 року ми перевезли її до себе.
Віктор Мельниченко живе в селі Білогородка під Києвом. Також на пенсії.
— Зробили вид на проживання, щоб не було претензій від міграційної служби, — розповідає. — Пенсію отримувала в Росії. Але торік її відібрали. Мовляв, вона має вид на проживання в Україні. Ми скасували його, але в пенсійному фонді Мурманська виплат все одно не дають. Кажуть — це ваші проблеми.
В Україні Антоніні Сергіївні давали мінімальну пенсію — близько 1,5 тис. грн. Торік її підняли до 3 тис. — як учаснику бойових дій.
— Усе життя віддала Росії, а її просто викинули, — зітхає Віктор Мельниченко.
2 
1
Коментарі