У селі Ласки Народицького району Житомирщини, звідки родом Онопрієнко, про його смерть дізналися з новин.
— Помер то й помер. Ми не хочемо про те говорити, — розказують у сільській раді. — Ніхто з нас за ним шкодувать не буде. Надіємося, що втрапить в пекло за все, що зробив. На весь світ наше село прославив. Їхня хата стоїть розвалена, подвір'я бур'янами заросло. Мєстні лякають нею дітей. Ніхто там жить і строїться не хоче. Бояться одної згадки про Толіка. У нас є люди, які помнять його ще дитиною.
1996 року Анатолій Онопрієнко вбив 14 жителів села Братковичі Городоцького району Львівщини. На тамтешньому кладовищі є окрема ділянка, де їх поховали. У селі зі звістки про смерть маніяка зраділи.
— Його ж сюди даже на відтворення не привозили, — розповідає місцевий Михайло. — Боялися, що люди розірвуть. Багато хто каже, шо прийде плюнути на його могилу.
Михайла Малиновського Онопрієнко вбив у центрі села. Його дружина Марія залишилася з двома дітьми. П'ятьох членів родини Пилатів вирізав у січні 1996-го. Вижила тільки найменша донька Олена, яка тієї ночі ночувала в бабусі. Ту розбив інсульт, як дізналася про загибель дітей і внуків. Ярослав і Поліна Галушки втратили трьох дочок і зятя. Після похорону дітей жінка пробувала повіситися.
— Не трогайте людей із тим Онопрієнком. Вони живуть із цим 17 років, — кажуть у сільраді Братковичів.
Анатолія Онопрієнка затримали на Великдень 1996 року.
Висловлювання Анатолія Онопрієнка
Людей мені не було шкода. І зараз не шкода. Просто я інакше сприймаю життя, все сприймаю інакше.
Хотів показати безпорадність людей, щоб вони боялися виходити на вулицю, боялися спати.
Якщо часто сниться, що ви когось убиваєте, а потім, добре не прокинувшись, робите те саме — це легко.
Я не просто вбивав — я полював на людей, як звір на звірів.
Думка вбивати виникла у травні 1989-го. То була не моя думка, не моє бажання, але дуже сильне. Це як рік був без жінки і дуже її хочеш. Отак мені хотілося вбивати.
Дивлюся: в одній кімнаті спить дівчинка, в іншій — жінка років 25. Нормальній людині захотілося б її зв'язати і зґвалтувати. А мені не хотілося. Ходив і дивився на них, шкода було патронів.
6 людей засудили за вбивства, скоєні Анатолієм Онопрієнком. Двоє з них повісилися.
10 днів лікувався Анатолій Онопрієнко у столичній психіатричній лікарні ім. Павлова після депортації в Україну 1991 року з Іспанії. Потім утік через вікно в ординаторській.
52 людей убив Анатолій Онопрієнко з 1989-го по 1996 рік. 19 чоловіків розстріляв з обріза дробовика, 22 жінок убив ножем або задушив руками, бо шкодував куль. 11 дітям розбив голову молотком, стріляв упритул, рубав сокирами. Казав, не хоче залишати їх сиротами. Наймолодша жертва — 3-місячна Ольга Зайченко із села Гамарня Малинського району Житомирщини.
60 ударів молотком завдав маніяк 30-річній Юлії Дубчак із міста Олевськ на Житомирщині. Перед тим застрелив її чоловіка та вбив 7-річну доньку.
86 днів прожив Анатолій Онопрієнко з 31-річною Ганною Козак із міста Яворова. За цей час він убив 34 особи. Речі загиблих дарував співмешканці. Після оголошення вироку Ганна запевняла, що чекатиме чоловіка з в'язниці.
100 тисяч міліціонерів ловили Анатолія Онопрієнка. Затримав його дільничний міста Яворів Львівської області, якого місцеві жителі повідомили про підозрілого сусіда.
122 речі вбитих людей знайшли на квартирі коханки Анатолія Онопрієнка у місті Яворів на Львівщині.
2 
1
Коментарі
1