— Знаєте, як жити і не сказати "Добридень" сусіду? А ми так більше 20 років, — розповідає 77-річний Володимир Гербут із села Родниківка Уманського району Черкаської області.
Замикає на подвір'ї темно-червоні "жигулі", якими щодня їздить до сина-інваліда в Умань, і йде на город. Понад 20 років лається із сусідом через метрову смужку між садибами загальною площею 7,5 сот.
— Я військовий, — додає Володимир Максимович. — До 1986 року з жінкою служили у Чехословакії. Як уволилися — приїхали до її батьків на Уманщину. Із сусідом Іваном раніше разом служили. Його двір був дуже вузенький. Він просить: "Дай хоч метр городу". Метр бери, кажу, але не більше. Він узяв, подякував. А потом, тільки весна й осінь, оре город і потрохи на нашу територію залазить. Хотів по-мирному домовитися. Не хоче.
Заводить до хати. На побілених стінах — календарі та пейзажі. Між кімнатами — груба, на столі лежить купа паперів.
— Бачите, скільки бумаг зібралося? — продовжує. — Спочатку ми ходили у сільраду, там із нас тільки сміються. Потом сусід почав угрожати. Обіщав убить, якщо не перестанемо добиватися землі. Він же судімий, вісім років відсидів за убійство жінки. Ми зверталися до участкового, але тому однаково.
Перша дружина Володимира Максимовича померла вісім років тому. Зараз живе із 69-річною Оленою Яківною.
— 2004-го сусіди надумали робити приватизацію. Тоді жінка лежала хвора, у неї був рак, із хати не виходила. Сусід дочекався, що поїду по справам, зайшов у дім й уговорив підписати якийсь документ. Який — досі не знаю, але більше метра нашого двору пішло їм. Позаторік ми обратилися в районний суд, нічого не виграли. Зараз написали заяву в Черкаський апеляційний. Потребували якогось експерта, а він 3 тисячі коштує. Ми погодилися, послали йому дві свої пенсії. Тепер він пише, що нам треба провести ще геодезичну зйомку і прислати знімки йому. Не пришлете, каже, 3 тисячі пропадуть. А де брати гроші на ту зйомку? Сусід поняв, що ми відсудимо землю, бігом зробив дарствєнну на свою дочку.
Город Гербутів виходить до річки. Берег розчищений від чагарників.
— Тут колись було любіме місце наркоманів. Я прибрав усі шпріци, повирубував кущі, насадив берізок, викопав копанку, запустив рибу. Сусід із завісті чимось усе те залив. Дерева повсихали, риба повспливала, — розповідає. — Мені не жалко тої землі, просто хочеться жити, а не боятися вийти з хати вночі. Думали продати дім, покупці давали 60 тисяч доларів. Узнали за такого сусіда й одказалися.
Вулицею іде чорнява жінка років 40:
— Володимир з Іваном сваряться за землю більше 25 років. В Івана репутація недобра, його всі бояться. На місці Володі віддала б ту землю і жила спокійно.
7 
1
Коментарі