22-річна Ніна Лаврова із села Борсків Тиврівського району Вінниччини померла у сніговому заметі. Вона поверталася з колишнім чоловіком Юрієм із сусіднього міста Гнівань.
— Ранесенько цю жінку знайшов сторож, який охраняє садок, — каже дорогою місцева 37-річна Ірина. 20 грудня їдемо в автобусі до села Ворошилівка. — Розкопав її у глибочезному снігу. Він ішов з роботи. Побачив на обочині жінку, викликав сільського голову й міліцію. Поки всі служби поз'їжджалися та оформили документи, пройшов день. Вона лежала калачиком, наче грілася, так і закоченіла. Все село говорить про це. До сторожки — метрів 400. Ще стільки ж до першої хати в селі Маянів. Мій чоловік мене на плечах ніс би, але в полі не кинув. Тим більше морозу сильного не було. Сніг і вітер — да.
Ніна померла від переохолодження. Проти її колишнього чоловіка Юрія Лаврова порушили кримінальну справу за те, що покинув у важкій ситуації людину. У Ніни залишилися двоє дітей — 3-річний Артем та тримісячна Катерина.
Мікроавтобус зупиняється у Ворошилівці, за 8 км від Борскова. Далі водій не їде через замети. Йду до сільради, щоб разом із головою поїхати до Борскова. Просимо місцевого Андрія завезти "нивою".
— У мене "таврія", по заметах не пройде, — говорить 60-річний Василь Ліщишин, сільський голова. — Не розумію, чого так сталося. Рядом була сторожка, за кілометр сусіднє село. Ніна лєгусєнька — близько 40 кілограмів важила. Її можна було підняти на руках.
У Борскові живуть 267 людей. Від магазину в центрі до будинку Лаврових з півкілометра пішки. Подвір'я пусте. На шнурку висять по двоє коричневих пелюшок та червоних трусів. Двері відчиняє 33-річний Володимир Лавров, брат Юрія. У веранді холодно, у двох кімнатах недавно поклеїли шпалери. Груба обкладена білими кахлями. У кімнаті двоє слідчих допитують 32-річного Юрія Лаврова. Він високий, русявий, довгоносий. Має широкі плечі. Вдягнутий у світлий светр і темні спортивні штани.
Запитую, чи може розказати, що сталося. Киває головою. Із сусідньої кімнати вибігає його мати Людмила Лаврова років 55. У неї підведені чорним олівцем очі, густо нафарбовані вії та зроблена зачіска.
— Не трогайте сина, геть із хати! — кричить. — Я виховала трьох власних дітей і онуків зможу виховати.
Хапає мене за верхній одяг та виштовхує. З хати виходить Володимир Лавров. Спілкуємося надворі. Він без шапки, ховає вуха у комір куртки.
— Ми живем у Вінниці, — розповідає. — З мамою, сестрою і братом винаймаємо там частину будинку. Ми з Юрою робимо євроремонти. Він з Ніною познакомився у Вінниці. Вона в педучилищі вчилася. Зразу влюбився. Ніна спочатку жила в Києві, а потім переїхала до бабушки в село Олександрівка Жмеринського району.
Навчання покинула, бо завагітніла. Розписалися. Її мати купила молодим будинок у Борскові. У шлюбі прожили два роки, розлучилися. Щовихідних Юрій їздив навідувати сина.
— 14 грудня Ніна отримала 1300 гривень на молодшу доньку. Коли ми приїхали з Юрою, вона захотіла на базар у Гнівань. Це за 23 кілометри від села. Збиралася купити подарунки, дитячу суміш та якісь продукти до свят. Дітей залишили зі мною, — продовжує Володимир. — Востаннє я з братом телефоном зв'язувався о 16.00. Він сказав, що вони взяли таксі і їдуть додому. Через годину кажуть: приїхали до Ворошилівки, а далі 8 кілометрів ідуть пішки.
Юрій і Ніна пройшли половину дороги. Жінка почала сильно замерзати.
— Брат казав, що Ніна подзвонила знайомій та попросила про допомогу, — говорить Володимир. — Їй дали номер лісника, у якого є коні. Через деякий час їм передзвонив якийсь чоловік, сказав вертатися до дороги. Там їх забере машина МНС. Але назад — стільки ж само йти, як уперед, а сил у них не було. Потім Ніна загубила у снігу телефон. Падала, розгрібала сніг руками. Рукавиці примерзли до рук. Юра намагався її відігріти — дихав на руки, розтирав тіло й лице. Вона щось говорила, але дуже нерозбірливо, а потім почала хрипіти і стихла. Лице зробилося синім. Юра ще годину продовжував робити штучне дихання, приклав її до себе, щоб зігріти.
Юрій Лавров повернувся додому сам о четвертій ранку.
— Брат у шоковому стані, говорити не може. Зараз у будинку, де жила Ніна з дітьми, доглядає малих, — пояснює Володимир. — Його допитали, але відпустили.
Нінина мати Ольга відмовилася забрати онуків до себе.
— Коли Юра з Ніною розвелися, мати приїздила у Ворошилівську сільраду. Просила, щоб Артема забрали в дитбудинок, а вона забере Ніну до себе в Київ, — каже Володимир Лавров. — Ніна ж лишилася у селі, а потім завагітніла Катрусею. По документах молодша донька без батька.
У середу, 19 грудня, сільрада ухвалила рішення забрати дітей у батька.
— Після похорону комісія приїхала забирати їх, щоб обстежити в Тиврівській лікарні. Але мати Юрія дверей не відкрила, — пояснює Василь Ліщишин.
— Не давайте йому дітей, він страшна людина! — вигукує з натовпу сільський депутат Лідія Рудакова, 62 роки. З десяток людей зібралися у центрі села біля бібліотеки. — Брат Володимир сидів за вбивство кілька років тому, батько цих дітей Юра — за якусь крадіжку до одруження з Ніною. Люди в селі настроєні, що краще віддати дітей на усиновлення.
— Я відвідувала Ніну як одиноку матір десь раз на місяць, — каже соціальний працівник Наталія Присяжнюк. — Вона дуже хороша мати. Господарства не тримала, весь час займалася дітьми. Хоч бідно жили, але завжди був порядок.
Поховали Ніну Лаврову 20 грудня в селі Олександрівка Жмеринського району Вінниччини. Там живе її бабуся. На похорон приїхали батьки.
— Мати до внуків не заїхала. Поховала дочку і зразу на Київ. Забрати дітей відказалася. Пояснила, що в них однокомнатна квартіра та нема куда, — додає Лідія Рудакова. — Хоче, щоб дітей віддали на усиновлення.
У Ніни Лаврової є молодша сестра, живе з батьками у столиці.
3 
1
Коментарі
6