65-річний Валентин Єфименко із села Дзюньків Погребищенського району Вінниччини 40 років живе під іменем Борис Васильєв. Паспорт утратив 1973 року. Відтоді його вважають безвісти зниклим.
– 1972-го я поїхав на заробітки в Казахстан, — згадує Валентин Артемович. — Робив на шахті, за рік заробив гарні гроші. Додому вертався поїздом. Уночі мене обікрали. Остався в одному светрі.
Доїхати до Дзюнькова чоловік не зміг. Дістався до дядька в райцентр Чемерівці Хмельницької області. Той влаштував племінника електриком на завод. За кілька місяців Валентин одружився з Нелею Кінзерською.
— Як із Нельою познайомилися, вона жила без чоловіка, доці Люді було 7 років. Прийняв її як свою. Спочатку жили в Чемерівцях, потім перейшли у тещину хату в Теремківці. Відремонтували її, завели хазяйство. Неля була в районі завгостінніцею, мала знакомого сільського голову. Він дав цю справочку, — Валентин Єфименко показує адресну довідку, видану на ім"я Бориса Миколайовича Васильєва. — Фамілію і по-батькові придумав, ім"я дав на честь себе — він теж був Борис. Приписав у тещину хату. По тій довідці я і голосував, і на роботу влаштовувався. У 1976-му у нас народилася донька Вікторія.
Валентин Артемович працював електриком на заводі, монтером на агрофірмі "Україна", завгоспом у райлікарні. Три роки тому Неля Кінзерська померла від раку кишківника. Донька Людмила виїхала в Італію, Вікторія — у Мордовію. Хата впала. Валентин Артемович перебрався у хоспіс у Чемерівці. Працювати не може, пенсії не отримує.
— Скрізь треба паспорт, — каже. — Щоб його відновити, треба їздити в суд у Вінницьку область. У мене вже нема здоров"я доводити, що я живий.
Відновити документи йому допомагає вчитель 63-річний Олексій Умнов.
— Із Валентином Артемовичем познайомилися торік у вересні, — каже Олексій Умнов. — Як віруюча людина, не міг залишити його в біді. Зараз збираю свідчення сусідів. Всі в один голос кажуть, що завжди звали його Валентином.
У селі Дзюньків Погребищенського району Вінницької області Валентина Єфименка вважають безвісти зниклим. Місцеві кажуть: він утік, щоб не платити аліментів першій дружині і двом синам.
— Перший раз я женився ше до армії. Старшому сину Миколі зараз 45 років, молодшому Васі 43, — визнає Валентин Артемович. — З армії вернувся інвалідом ІІ групи. Теща не хотіла каліки в хаті, вигнала. З жінкою і дітьми заборонила спілкуватися.
— Мені його сестричка казала, що в молодості він робив такі афери, — каже 53-річна Віра Яремчук, голова Дзюнківської сільської ради. — Потяг десь чужого паспорта, уклеїв своє фото. Зараз він нікому не потрібен — ні першій жінці, ні дітям. Матір його померла сім років тому з думкою, що сина нема. Її хата впала. Але я роблю все можливе. Відновила його свідоцтво про народження, знайшла двох однокласників. Вони готові свідчити в суді, що то дійсно Валентин Єфименко. Хай уже він отримає ту пенсію і має на старості кусок хліба.
2 
1
Коментарі