У селі Рівня Верховинського району на Івано-Франківщині поховали сина 26-річної Надії Мадуляк. Жінка народила його 3 вересня, однак забила на смерть горням.
— То для села сильний шок. Як тако свою дитинку затовчи? — каже зранку 12 вересня 58-річна Марія Волосяк. Вона їде автобусом до Рівні. — Я не розумію, звірина так не зробе. Кажуть, її відпустили, дома з ще двома діточками сидит. А що, як їм щось приробе?
37-річний Ярослав Савчук 16 років працює в Рівній фельдшером.
— У селі майже 500 людей, — каже. — Усіх знаю. Майже щодня обходжу малих, старих. В Надії двоє малолітніх, до них теж навідувався. Що вагітна третім, не знав. У село вона не ходила, бо високо в горах живе. Помітив живіт на 32-му тижні. Кажу: ти вагітна, їдем у район аналізи поздаєш. Погодилася. Все було нормально. Через тиждень ще раз на огляд звозив. А наступного вечора дзвонить її тітка: "Прийдіт подивітся, Надя щось дуже кровит і все її болит". Я прийшов, а вона без живота. — Де дитина? — Та в мені. — Як у тобі, як живота нема? Збирайся бігом в лікарню. В районі її подивився гінеколог, виявив післяпологовий стан. Тут і міліцію викликали.
Із Ярославом Савчуком ідемо до хати Надії Мадуляк за 2 км від центру села. Будинок високо в горах. Найближча хата — за 100 метрів. На подвір'ї зустрічаємо Надію та її доньок 7-річну Віталіну і 2-річну Марійку. Жінка спирається на призьбу дерев'яної хати. Одягнена в червоний светр, на голові — хустка з великими яскравими квітами. До хати не просить. Крізь відчинені двері видно тісне приміщення: коридор, кухонька й кімнатка.
— Я не знаю, що то сі стало, — Надія запрошує присісти на лавку. Говорить поволі, без емоцій. — Схватки почалися десь коло п'ятої вечора. Так боліло, що ні стояти, ні сидіти, ні ходити не могла. Діти вже полягали. Світла в нас нема, то вони скоро лягают. А я сі мучила. Коло 12 почала-м родити. На стоячи. Дитина тако собі просто вилізла і зразу вдариласі до підлоги. Я дотягнуласі до стола, взяла ножиці й відрізала пуповину. Дитина плакала, я її поклала на ліжко. Воно не переставало ревти. А мене так усьо боліло, аж викручувало. Якісь нерви дістала, взєла-м ринку (велике горня. — "ГПУ") з печі й по голові його. Воно замовкло. Та і я сі вже більше не дивила, ще трохи походила і з того болю вснула. А потім зранє дивлюсі: дитина синя. Мсі злєкла (злякалася. — "ГПУ") дуже, що то буде далі. Взєла малого, вийшла надвір, витігнула-м лопату з комори й пішла закопувати біля стайні. Щось про то, що його тра було вбрати, і не думала. Та й не мала дуже в що, голе закопала. Утробу, що з мене по родах вилізла, в корчі викинула-м. То в мене страшний шок був. Дитини-м тої хтіла. Бо вже двох маю, думала, буде третє. А ше як-м взнала, що хлопчик. Маю вже дві дівчини. Але що зробиш. До тюрми не хочу. Бо діти мене дуже люблєт. Кожної ночи зі мнов сплєт. Тіко, як во були ме забрали до міліції, то були в цьоці, а так нє. На ліжко лєгают коло мене, Маріка мене так за шию вбнімає, а Віта за руку і так спимо. Що сі в нас стало, я їм так не вповідаю. Сказала, хлопчик помер, я го закопала та й всьо. Бо вони виділи, як го міліція відкопала, мусіла-м щось сказати.
Надія каже, що всі її діти від одного чоловіка. Він живе десь за пагорбом, звати Андрій. Від дітей він не відмовляється, але й нічим не допомагає.
— До мене не дзвоне, а я й до нього не дзвоню. Сама собі даю раду. Він до мене приходив як му тра було, самі знаєте чого. А я маю бараболю коло хати. Афени (чорниці. — "ГПУ") можу збирати, продавати, гриби. На діти гроші трохи є. Та і не тра більше нічо, — до Надії підбігає молодша донька. Обнімає за шию, цілує. Матір бере її на руки. — Дітей не б'ю ніколи, навіть по сраці. Вони чемні. Не знаю, що то має бути дальше. Мене так совість муче. Спати не можу. Сни страшні снєтьсі. Син тагі сі снит.
— Я Надю знаю давно, вона не така, що вештається чи з запою не вилазить. Закінчила дев'ять класів, ніде на роботі не робила. Спочатку, як батьки її жили, то не треба було, а потім уже і ніяк, бо діти пішли. Може, коли і пила, але як завагітніла втретє — не вживала взагалі, — розповідає дорогою назад фельдшер. — Дивно, чого вона нікого на поміч не кликала. Має мобілку, могла мені подзвонити чи цьоці своїй.
Надії Мадуляк загрожує п'ять років в'язниці. На жінку чекає психіатрична експертиза.
— Після народження дитина жила ще 15-20 хвилин. Причиною смерті було розщеплення кісток черепа і крововилив у мозок, — каже Ярослав Шекеряк із райвідділу міліції.
2 
1
Коментарі
35