Дев'ять років в'язниці за отримання 850 тис. грн хабара дали 44-річному В'ячеславові Дейнеку — колишньому голові Брусилівської районної адміністрації на Житомирщині. Такий вирок Апеляційний суд області оголосив 1 грудня. Дейнеко три роки під арештом.
Зранку 15 грудня заїжджаємо у село Морозівка, де жив колишній голова. Його будинок — на вул. Базарській, 73. Одноповерховий, трикімнатний, цегляний, двір огороджений пласким шифером, на воротах і бляшаному козирку проступає іржа, штукатурка на комині осипалася. Перед в'їздом стоїть синій "Рено Лоґан". У дворі бігає дворняга.
Трьома вузькими сходинками заходимо до хати. Усередині затишно, сантехніка і меблі — не нові. Із сучасної техніки — телевізор, мікрохвильовка і морозильна камера. Над ліжком у вітальні — ікони. Біля ніг треться старий чорно-білий кіт Кузьма.
— У Славіка зі школи була жага вчитися, — ставить на стіл цукерки хазяйка 44-річна Ганна Дейнеко. — Хотів бути головою колгоспу. Сільхозакадемію закінчив з червоним дипломом, вчився в аспірантурі. 1993-го за розприділенням ми приїхали в Морозівку. Починали страшно. Хата гола. Свекруха і мій батько дали нам по корові. Колгоспна машина возила молоко на Київ, я здавала свої банки. Одна стоїла долар. Ми поняли, що гроші хороші, стали корів ставити. Я спочатку доїла п'ять корів, потім сім, дев'ять. За пару років мали 15 корів. 15 доларів у день — немислимі гроші. Ніколи не міняли їх на гривні, навіть якщо без хліба сиділи. Скопили капітал — купили холоділки, молоковози. Заготовляли молоко по селах. Коли в країні була інфляція, ми мали нормальні гроші. Але працювали важко. Вставали о четвертій ранку і до дванадцяти ночі.
чотири роки Дейнеки збирали молоко у трьох областях і возили на заводи.
— В місяць заробляли 90 тисяч гривень, — продовжує Ганна Іванівна. — Все відкладали, бо була ціль — купити молочний завод. За 12 років жодного разу не були у відпустці. Ніколи не тринькалися на дурниці, типу норкові шуби. Так у нас на рахунку в "Авалі" появився мільйон євро.
В'ячеслав Дейнеко весь час віддавав роботі. Не захоплювався ні риболовлею, ні полюванням.
— Дуже амбітний, завжди хотів бути першим, — каже дружина. — Переживав, щоб у нього була сама більша урожайність, щоб дати більше молока. Думав, як зекономити, розрахувати, перевищити план. Хотів ще завод по переробці солярки побудувати.
2004-го В'ячеслав Дейнеко брав участь у помаранчевій революції. За рік президент Віктор Ющенко призначив його головою райдержадміністрації.
— Славік дуже вірив Ющенку, — пригадує Ганна Іванівна. — Вірив, що прийшли молоді люди, які наведуть порядок. Ідеаліст був. Коли получив першу зарплату в адміністрації — 1300 гривень, прийшов до мене і каже: "Аня, мені даже машину не хватить заправить". Я давала йому по тисячі в тиждень. Цього хватало на його безлімітний телефон, комусь поставить могорич, пригостить потрібних людей. За це, казав, я слідкую, що твій бізнес ніхто не чіпає.
Улітку 2007-го голові РДА зателефонували. Повідомили, що за ним стежать правоохоронці.
— Чоловік каже: так і так, лишнє не балакай. Переживав, щоб не було проблем. Бо він — голова району, а його жінка — бізнесмен, фермер. У 2005–2007 роках була мода: хапати ділянки за спонсорську допомогу. До чоловіка багато людей із київських кабінетів приїжджали, просили землю на шару. Не давав. А як об'яснив би людям? Робив по-чесному. Зібрав усіх керівників району і спитав, кому що треба. За його підписом з району пішли 119 гектарів землі, за них получили 4,5 мільйони допомоги. За це закрили дірки в соціальній сфері, газифікували шість сіл, купили машину для лікарні, відбудували у ній другий поверх, замінили дві котельні.
У травні 2007-го до голови РДА прийшов Олександр Левицький. Назвався директором ринку автозапчастин у столиці. Хотів отримати 10 га біля траси Київ–Житомир.
— Абсолютно не орієнтувався ні в цінах, ні в землі. Славік показав йому участки. Левицький сказав, що може дати 2,5 мільйони гривень допомоги. Федорович розприділив їх зразу. Хотів побудувати школу в Ставищах. Сільських депутатів запевнив, що не підпише ні одне розпорядження, доки на школу не поступлять гроші.
20 вересня 2007 року В'ячеслава Дейнека затримали.
— Того дня до Брусилова приїжджав представник з міністерства сільського господарства Швеції. Обговорювали програму "Діти-фермери України". Славік запросив шведа додому на шість вечора. Уже час, а він з роботою не встигав. Тут якраз під адміністрацією цей Левицький чекав. Підвіз Федоровича додому. Левицький зайшов, виклав на стіл гроші і пішов. І тут стали залітать машини. Славік схопився за голову: "Мене підставили". Навіть якби і хотів узяти гроші, то не брав би їх готівкою і в себе вдома. Та і нащо маратися? Міг запросто набрати землі на родичів, а потім продати.
Голову держадміністрації повезли у слідчий ізолятор. За три роки жодного разу не дали побачитися із родичами. Не дозволили сповідатися тюремному священику. Олександр Левицький запевняв на суді, що Дейнеко вимагав у нього хабар.
— Три рази давав різні покази, — каже дружина. — Таке молов. Не знав, для чого йому та земля. Не розбирав, земля в селі чи за межами, пайова чи ні.
Жителі Морозівки хвалять В'ячеслава Дейнека.
— Я з ним скільки сталкувався, — говорить 38-річний Григорій Нечипоренко. — Ніколи не одказував простим людям, завжди можна було договоритися.
— Дуже добрий був. Церкву допоміг отстроїть в селі, музей Огієнка відремонтував, вікна у школі повставляв, — додає 39-річна Оксана Нечипоренко, член батьківського комітету у місцевій школі.
— Людяний, — каже завуч Марія Бондарчук, 55 років. — На нужди села відгукувався. На базі нашої школи відкрив дитячий садочок "Сонечко", молодіжний центр "Молодість". З односельців ніколи копійки не брав.
— Моїм батькам нічим було хліва накрити, — розповідає місцевий Павло, 43 роки. Прізвище не називає. — Вкрали соломи на колгоспному полі, пов'язали снопа і несуть. А назустріч Дейнеко. Прийшлося вибачатися. На ранок він нам причеп соломи завіз, а батька влаштував сторожем у колгосп, щоб розрахувався із зарплати.
У Брусилові про колишнього керівника району погодився говорити Юрій Тюрменко, заступник голови райради:
— Федорович як керівник — прекрасна людина, без самодурства. Йому заздрили. Бо починав з "москвича"-розвалюхи і став самодостатнім бізнесменом.
Звинувачення у суді підтримувала Тетяна Магалецька з обласної прокуратури.
— Дуже безпечний він був, ставленик самого президента. Хазяїн району, страх втратив, — каже вона "ГПУ". — Селяни зі Ставища звинувачують його, що земля вся пішла, а будівництво школи не почалося. Лікарня в Брусилові не добудована.
Ганна Дейнеко припускає, що чоловікові помстився столичний чиновник — колишній народний депутат і міністр.
— До Славіка зверталися від нього. Хотіли получить землю даром. Звісно, одказав. Після затримання чоловіка я ходила до того чиновника, ридала. Кажу: заберіть все, гроші, хазяйство. Бєсполєзно. Після кожного походу санкції ставали все жорсткішими.
Прізвище чиновника не називає.
Єдина донька Дейнек 20-річна Ольга живе у Києві. Навчається у Національному університеті ім. Т. Шевченка. Батьки купили їй квартиру.
2 
1
Коментарі
12