29 березня виповнюється рік по смерті 18-річної Оксани Макар. У миколаївському барі "Рибка" вона познайомилася з 23-річним Євгеном Краснощоком, 24-річним Максимом Присяжнюком і Артемом Погосяном, 22 роки. Разом вони пішли у квартиру Максима. Там дівчину зґвалтували, придушили, винесли на смітник і підпалили. Випадковий перехожий знайшов її ще живу. За 20 днів обпечена Оксана померла в Донецькому опіковому центрі.
Оксану Макар поховали в селі Шевченкове Миколаївського району. Її могила — праворуч від центрального входу на кладовище, біля пам'ятника загиблим воїнам. Праворуч обгороджене ще одне місце.
— Говорят, это бабушка попросила для себя место возле внучки оставить, — каже молодий прибиральник. Згрібає сухе листя з молодої трави. Скаржиться, що на кладовищі ні з ким поговорити.
Бабуся Оксани, 63-річна Ніна Банах, живе у селищі Луч під Миколаєвом. Це вона виховувала онуку, доки Тетяна Суровицька відбувала чотири роки покарання в Херсонській колонії за побиття своєї подруги, яку приревнувала до чоловіка. У квартирі Ніни Банах нові дерев'яні віконні рами та броньовані двері.
— Не знаю, когда на могилку на годовщину пойдем. Таня мне не звонила, ничего не говорила, — Ніна Матвіївна виходить у коридор у хутряних капцях, зачиняє за собою двері квартири. — Це далеко, у мене сил немає туди йти. То я вдома на столі зібрала всі її фотографії, обклала штучними квітами. Оксана була хороша дівчинка, добра. Хочу в церкву сходити, службу за онуку замовити. Я часто свічечки за неї ставлю. Мені помагає син, він працює фельдшером у миколаївському тубдиспансері. За свої гроші двері поставив і вікна поміняв. Не знаю, куди Таня Оксанині гроші поділа. Нам вона ні копійки не давала.
Поправляє білу в сині горошини хустку. Виглядає краще за дочку. Якби не зморшки, Ніну Матвіївну можна було би назвати молодшою сестрою Тетяни.
— Як біда з Оксаною сталася, вона часто бувала. Потом раз у місяць, а тепер рідше. За цей рік Таня змінилася не в кращий бік. Казала, що хоче собі другу дочечку замість Оксани. У Трускавець їздила лічитися. Але, видно, не вийшло. Не вагітна вона.
Біля під'їзду, склавши руки на животі, стоїть 78-річна сусідка Ніни Матвіївни. Називається бабою Шурою.
— Танька так Ніну розстраює, — шипелявить, поблискуючи єдиним зубом у металевій коронці. — Приїжджає кожен раз сюди на таксі, як бариня. У всьому новому вдіта. То шуба на ній, то полушубок. Парики міняє. Останній раз приїхала в чорному, довгому — аж до пояса. Я й не впізнала її. Зараз вона живе з якимось Ігорем. Коли приїжджали, він усім понравитися хотів. Узяв бутилку і всіх мужиків отута на лавці угощав. Мені підніс, но я без закуски не п'ю.
Оксана Макар до 13 років навчалася у спецінтернаті села Широколанівка Веселинівського району . На сайті закладу зазначено: в ньому навчаються 124 учні, які потребують корекції розумових і фізичних вад.
На центральній вулиці села розташовані ще загальноосвітня школа, училище. В ньому вчать на кухарів, кондитерів, трактористів, слюсарів. Це один із небагатьох закладів Миколаївщини, куди приймають випускників інтернату.
Біля інтернатівського спального корпусу на підметеній доріжці літня жінка у вицвілому плащі й плетеній шапці підбирає сухе листя.
— З Оксаною у вчителів проблєм було нємєряно, — розказує вона. — Мама дядів водила без кінця, і дєвочка щитала це нормальним. Начала дітям розказувати, шо з нею робили. "Дядя мене за ножку потрогав — і канфєтку купив". Прийшла вчителька, а діти біжать: "Ольга Ніколаєвна, а Оксана казала, що їй гроші дають за таке". То директриса Татьяна Ніколаєвна позвала матір і каже — забирайте. Боялася в інтернаті її таку держать.
Жінка говорить тихо, озирається.
— Тут же вчаться діти з отклонєніями. А такі мозгами тормозять, зато нижче пояса всьо дуже рано розвивається. Один воєнний в 40 лєт на пенсію вийшов. Рішив подработать тут воспітателєм. У нього з уроку відпросився мальчик у туалєт, а тоді дєвочка. Нема-нема, він шукать пішов. Приходе — опа! Лежать докупи. Воєнного того уволили, що недодивився. Я чула, що в других таких інтернатах штатного гінеколога держать. Він дєвок із 11 років провіряє й аборти робить. Тут, тьху-тьху, такого чепе не було ще.
З інтернату виходить худа дівчина в сірій хлопчачій куртці. Поспішає до сільської школи.
— Двоє моїх братів в інтернат ходять. Я їх провідую, — широкими кроками переступає калюжі 12-річна Олена Вацяхівська. — Ваню туда перевели, бо на нього дуже вчителька кричала в школі, а він із нею не говорив. А Вітю вчителька його любіма забрала, коли перейшла в інтернат робити. Він більше ні в одної вчитися не хтів. В інтернаті добре — годують по п'ять раз на день, у суботу миють. І вчитися там легше.
В Олени жваві карі очі. Коротка стрижка робить її схожою на хлопця.
— Але Ваня каждий день приходить додому і плаче, що діти його б'ють. Других дітей там тоже обіжають. Ваню без обіда лишали, коли уроки погано вивчить. Раз багаті люди привезли їм подарок — щось солодке. Ваня з'їв і додому білий, як смерть, прийшов. Отравився. Мама ходила сваритися з учителями. Казала, коли вона там училася, до дітей краще відносилися.
Родина Олени живе за олійнею. З хати виходить мати школярки 34-річна Оксана. Вона в калошах, закутана в старий халат. Вона знала Оксану Макар.
— Про Оксану я нічого нового не скажу. Вредна була і робила, чого не треба. Усі знали, що так конче, - жінка кутається від дощу, задкує до дверей. — Піду я, бо простудитися боюся.
У сільському магазині "Спокуса" кілька чоловіків при згадці про Оксану Макар відвертаються. Літня прибиральниця на сходах змітає щіткою-шваброю калюжі з кахлів.
— То такий був подарок — на всьо село! Тут її всі помнять. Прийде в магазін, а грошей немає. Покрутиться, піде до чоловіків: "Потрогайте мене, дядя, за ножку, і купіть мені чогось". Вона і пила, і курила. А чого удівлятися? Її мати, як не приїде, то кожен раз кущі під дорогою обіймає. Нап'ється — і спить. Отут-таки в палісадніку під магазіном п'яна валялася.
3 
1
Коментарі
45