Людмила Гаркуша 17 років лежить у комі

— Внук все равно, что круглый сирота, а записали, что только отца нет. Он хорошист, подал документы на журфак. Надо бы сходить, попросить за ребенка, но я уже не ходок, — говорить донеччанка 69-річна Зінаїда Гаркуша.

Сидить на краю ліжка, масажує ноги 39-річної доньки Людмили. Та починає сміятися.

— Так і є, Людочка, я вже не витримую, — сумно усміхається Зінаїда Іванівна. Людмила відриває голову від подушки, півхвилини дивиться на мене порожніми очима. Пальці рук і ніг скорчені. Може їсти з ложки, ворушити ногами, вимовляє "ма". Її стан лікарі називають безсонною комою.

Розмовляємо у трикімнатній квартирі Гаркуш на вул. Петровського на околиці Донецька. Звідси 22-річна Людмила пішла народжувати 3 травня 1995 року. Була заміжня, працювала вихователькою в дитсадку.

— Усю вагітність проходила добре. Того ранку прилягла на підвіконня, щоб чоловікові на прощання помахати рукою. І в неї відійшли води. Розрізали її, щоб упоратися швидше — у свята не дай Бог нікому потрапити до лікарні. Люда казала: "Не хвилюйся, будемо за три дні". А повернулася після трьох лікарень, через півтора року. І от досі б'ємося.

"Во время ургентной операции (кесарево сечение), в результате введения тиопентала натрия развился аллергический шок, наступил паралич конечностей и слепота", — написано в історії хвороби Людмили Гаркуші.

— Перш ніж я зайшла до Людочки, мене попередили: "Ви цього не витримаєте". Донька лежала, дивилася в одну точку. "Феномен голови та очей ляльки" — так вони це назвали. Лікар сказав: "Стукніть". Як це? Ударити? Я не могла, я ніколи не била доньку. Лікар при мені як ударить її в груди. Люда ніби прокинулася, почала видавати звуки.

Жінка на ліжку дослухається до розмови. Починає схлипувати.

— Вона все розуміє. Так, мамсік? — Зінаїда Іванівна підкладає подушку під спину доньки. — Зять кричав лікарям: "Поверніть дружину такою, як була", — а вони: "Такої вже не буде". Ми його не засуджуємо, що практично одразу пішов від нас. Погано, що забув про дитину.

Дістає із серванта квадратний шматок церати, які в пологових прикріплюють на руки немовлятам. Там написано: "Хлопчик 4200, час народження 3.05.1995 о 13.40".

— Внук виріс самостійний, бо не було кому ним займатися.

17-річний Максим повертається з роботи. Худорлявий, блідий, під очима кола. Ночами миє посуд у кафе.

— Не обдурили, за 20 днів заплатили 700 гривень, — простягає гроші бабі.

Підходить до матері, цілує її в лоб. Сідає, обіймає правою рукою. Обличчя Людмили стає таке, ніби вона щаслива.

— Коли її про щось запитую, відповідає "а" замість так, якщо "ні" — мовчить. Зве мене на допомогу ось так: "А-а-а". Ми це називаємо "аврал", — розповідає Максим. — Раніше бабуся переносила маму разом із дідом, а тепер зі мною. Я б і сам підняв її, але бабуся не довіряє. Саджаємо маму у візок, до ванни котимо, а потім теж на руках. Робимо хвойні ванни, м'ятні.

Людмила Гаркуша отримує пенсію 860 грн. Пенсія її батька — 850, матері — 1100. Ще 100 грн держава доплачує родині за догляд.

Рідні упевнені, що Людмилі можна допомогти, але потрібні кошти.

— 1998 року знайома привезла ліки з Росії, назву я не запам'ятала. За два тижні Люда сама перевернулася з боку на бік. На повний курс не вистачило грошей, і Людочка знов завмерла, — каже Зінаїда Іванівна.

— Марианночка не жалела денег на обследования. Узнав, что будет девочка, придумала имя — Дарина. В 40 недель легла в наш роддом в Кировском, я там с врачом договорилась. Звонит мне в два часа ночи: "Мам, у мене нет сил, умру от боли — пусть делают, что хотят", — розповідає про доньку 55-річна Світлана Кутах. — Їй дали одну за одною дві пігулки для стимуляції. Виник больовий шок. Перейми тривали добу, дитина почала задихатися, а процес не рухався. Зробили кесарів розтин. Винесли мені здоровеньку дівчинку, 2800. А про дочку — мовчать.

Разом із Світланою їдемо провідувати Маріанну в обласну лікарню відновного лікування. З Кіровського, де живуть Кутахи, до Донецька 80 км. Жінка тягне сумку з м'ясом і рибою для лікарняної кухні.

— На одну поїздку йде тисяча гривень. Щоб зробити томографію мозку, потрібно 5 тисяч — це щоб спецмашиною звозити Маріанну з лікарні на Петрівці в центральну. Спочатку йшло по тисячі на день. Я влізла в такі борги, що хотіла накласти на себе руки.

30-річна Маріанна Кутах у комі з 11 жовтня 2011-го. Під час кесаревого їй увели такий самий наркоз, як і Людмилі Гаркуші. Виник алергічний шок, клінічна смерть, ураження мозку.

Маріанна була секретарем у міськвиконкомі. З цивільним чоловіком розійшлася до пологів. Її мати працювала в міському будинку творчості, тепер оформила відпустку по догляду за внучкою. Батька у Маріанни немає.

— Господи, хоч би нас не вигнали з лікарні, — Світлана Федорівна піднімається до головлікаря. За 20 хв. виходить:

— Пронесло.

У палаті медсестра годує Маріанну супом через зонд. Жінка байдуже дивиться у вікно. Іноді ковтає. Над дочкою схиляється мати.

— Даринка за тиждень 700 грам набрала, вже з ходунками тупцяє — ось-ось бігати почне. Коли ж і ти підеш? — мастить їй обличчя кремом. Гладить дочку по волоссю. — Сивина з'явилася, схуднула як.

Маріанна здригається, фокусує погляд на обличчі матері. З очей жінки починають текти сльози.

— Тіопентал натрію — препарат гіпоалергенний, ніхто такої реакції передбачити не міг, — говорить Володимир Шабалін, головлікар Кіровської міської лікарні. — Наркоз робив найдосвідченіший 71-річний анестезіолог.

Донецькі лікарі уникають прогнозів.

— Є ознаки малої свідомості, але наша лікарня спеціалізується на спинальних хворих, а цій пацієнтці треба в коматозний центр. Таких в Україні немає, — говорить Валерій Зінченко, заввідділення, де лежить Маріанна Кутах.

×