— Учора в цьому кафе святкували 120 футболістів. Закінчили десь о десятій вечора. Я попрощався із сином. Кажу: Альоша, дивися, щоб був порядок, поможеш прибратися і їдь додому. То востаннє бачив сина, — розповідає 47-річний Валерій Книш, голова Семенівської районної адміністрації Полтавської області. Він у сірому светрі, розтріпане волосся, червоні припухлі від сліз очі.
Розмовляємо в кафе "Атлант". За столом в іншому кінці зали сидять батьки покійних. Не їдять. Стиха перемовляються. Жінку в чорній хустці кілька разів виводять на вулицю. Інша притискає до грудей портрет, голосить.
— Звідси Альоша з хлопцями поїхали до кафе "Тет-а-тет". Він був піддатливий, видно, хтось уговорив податися на Глобине, — продовжує Валерій Євгенович. — Майже опівночі жінка Люба прокинулася. Якраз у хвилину аварії. Така тривога й туга заїла. Я тиждень тому вийшов із лікарні, інфаркт був. Напився на ніч пігулок, Люба ледь добудилася. Каже, вставай, пішли Альошку шукати, щось недобре сталося. Альошка раніше міг додому не прийти, у дівчини Аліни лишався. А цієї ночі ходили вулицями до ранку. Приблизно о шостій дзвонять із міліції — син загинув.
У чоловіка тремтять руки, зривається голос.
— Я сам із Глобиного. Син розбився за 400 метрів від батьківської хати. Років 30 назад на тому ж місці померла бабуся, яка гляділа Альошу маленьким. А цим літом померла моя мама. Вона душі не чаяла в Альоші, він був перший її онук. Як хоронили, він плакав сильно, побивався. Тепер вони разом.
Олексій жив із батьками й молодшим братом Євгеном. Водійські права отримав у березні цього року.
— "Шкодою" півроку їздить. Як я лежав у лікарні, мотався нею у Харків, Київ. Самостійним хотів бути, заробляти на себе. Раніше мав старого ржавого "жигуля". Тільки копійка появиться — у машину вкладає. Відкрив магазин "Атлант", технікою займався. Комп'ютер чи ще щось справити — то він майстер. Пару років тому працював у Харкові. Потрапив у сотню кращих барменів України. Свій коктейль вигадав, "Білий австрієць". Важко йому було там, повернувся додому.
1 
1
Коментарі
1