Завершився суд над 55-річною Ганною Пономарьовою, заступником головлікаря Маріупольської станції переливання крові, що на Донеччині.
Нагадаємо, влітку 2005-го Пономарьова виконувала обов"язки головного лікаря станції. 15 червня у донора — медсестри Маріупольської станції переливання крові — виявили вірус імунодефіциту людини — ВІЛ. Частину крові, яку та здала 15 червня, знищили. Інша, здана ще 31 травня, залишилась у сховищі.
За тиждень заражену плазму влили двом новонародженим дівчаткам. 23 червня кров відправили до Донецького СНІД-центру для досліджень. Через сім днів порцію крові влили третій новонародженій дівчинці. За тиждень з Донецька надійшла звістка: влита плазма заражена. Невдовзі ВІЛ виявили у всіх трьох немовлят. У серпні проти лікарів порушили кримінальну справу.
Судові засідання були закриті, їх результати приховували, журналістів до потерпілих не допускали. Торік 2 жовтня Жовтневий райсуд Маріуполя виправдав Ганну Пономарьову, та в січні 2007-го адвокат потерпілих Тетяна Бордуніс добилась скасування вироку. Нині триває нове слідство. Пономарьова продовжує працювати на колишньому місці.
Вона каже, що донора обстежували із січня по травень 2005-го. ВІЛу не знаходили, тому здану в травні плазму вважали якісною.
— Того дня другої плазми в нас просто не було, — захищає свого заступника головлікар станції Володимир Мавров. — А немовлятам вона була життєво необхідна.
Він запевняє, що його підлеглі не порушили інструкцій. Вони не змогли передбачити сіронегативного вікна — періоду хвороби, коли її не можна виявити. Він триває від 21 дня до півроку. У людини ж із сильною імунною системою — до 5 років. А за списання якісної плазми хтось мав відповідати.
Мами заражених дітей бояться, що їх будуть переслідувати. Розповідають про свої трагедії з острахом, називати прізвища й фотографуватися бояться.
— Уже третій рік пішов, а я все не можу отямитись, — каже 39-річна мати-одиначка Анжела.
Донька Тетяна — її перша дитина.
— Постійно плачу, на нервовому ґрунті втрачаю зір. Боюся майбутнього. Попереду дитсадок, школа. Як довідаються про діагноз Тані, будуть дивитись на неї, як на прокажену.
Анжела сподівається на чудесне зцілення, читає китайську медицину. Поки що її донька нічим не відрізняється від однолітків.
29-річна Вікторія — єдина із трьох мам, яка виховує доньку з чоловіком. У її доньки Марини вірус розвивається швидше. Дівчинці вже необхідне антивірусне лікування.
Анжела сподівається на чудесне зцілення
— Ось цей мішок ліків вистачить на місяць, — показує щільно затрамбований пакет, який отримала у Маріупольському центрі боротьби зі СНІДом.
За раз мала приймає по три таблетки.
Третю потерпілу, 34-річну Ганну, чоловік покинув у період вагітності.
— У мене була тяжка вагітність, — розповідає жінка. — Треба було багато грошей і уваги. Він не витримав.
У її доньки Віолетти, окрім ВІЛ, ще й дитячий церебральний параліч. Вона народилася семимісячною. Дівчинці необхідне лікування, але до спеціалізованої лікарні для хворих на ДЦП малої не прийняли. Мама каже, що через ВІЛ.
Жінки стверджують, що лікарі довго все приховували. Ганна здогадалася про трагедію, коли в медсестри затряслися руки, як брала кров у її доньки. Анжела — коли заборонили годувати грудьми. Вікторія дізналась про свою біду з телевізора.
— Я не хочу, щоб хтось сів у в"язницю, — зітхає Вікторія. — Але держава покинула нас у біді. Усі думають, що ВІЛ-інфікований небезпечний. Насправді навпаки. Навіть нежить може бути смертельним для інфікованого.
Жінки можуть подати позов на відшкодування моральних збитків. 2002-го 100 тис. грн відсудила донеччанка, якій перелили інфіковану кров.
Адвокат жінок прагне притягнути медиків до кримінальної відповідальності.
— Шкода, що повторне слідство веде той же слідчий, — зітхає Тетяна Бордуніс. — Він не здатний знайти істину.
Після розслідування Міністерство охорони здоров"я видало наказ, який ввів обов"язковий карантин крові і її компонентів. Із 1 серпня 2005 року вливати плазму, витриману менше півроку, незаконно. Проте, незважаючи на законодавчі зміни, торік у центральному пологовому будинку міста Горлівки інфікували молоду жінку. Донорську плазму не витримали півроку.
Лікарі кажуть, що на Донеччині бракує технічних умов для такого карантину. На станціях переливання крові немає необхідних низькотемпературних холодильних камер, комп"ютерного устаткування і програм для обліку донорів. Кількість за останні 10 років зменшилася вдесятеро. До того ж, запевняють медики, жоден тест на ВІЛ не дає стовідсоткової гарантії.
3 
1
Коментарі
1