66-річний Микола Бібляк із містечка Вороновиця Вінницького району охоче розповідає, як два місяці тому його дружина купила в знайомих за 650 грн чотиримісячне цуценя. Паспорта та документів не дали. Але чоловік не сумнівається, що собака породистий.

— Хороша собачка була, — каже він. — Хазяїн розповідав, у нього така мати — звєрь. На подвір"я ніхто не зайде. Розумна така собачка. Жінка його то Мухтаром, то Томою називала. А порода його в мене десь написана, — риється в паперах. — Ось, читайте: буль-тер"-єр.

Микола Юхимович веде до паркану зі штахет.

— Я бачив через шибку, як 9 березня п"ятеро п"яних ішли дорогою від сусідки Тані. Пили там. Ось тут одна з них, Света, витягла пса через дірку. Їм мене з вулиці не видно було, а я з п"яними зв"язуватися не хтів. На другий день тільки пішов до Тані питати, де пес. Вона все обіцяла, що вернуть. Не дочекався. Пішов у міліцію.

Виконувач обов"язків начальника Вороновицького відділу міліції 28-річний Роман Ванжула підтверджує, що дід приніс заяву 11 березня.

Ну що тепер, вішатися через цю собаку?

— Ми виявили, що 40-річна Світлана викрала собаку, а вдома підвісила його, очікуючи, доки помре. Але так як собака не помирав, вона вдарила його по голові. Потім із допомогою Лариси, однієї зі своїх гостей, здерла шкуру, пожарила і з гостями з"їла. Дві гості-сестри були раніше судимі за наркотики. Власник собаки упізнав свого пса по шкурі, яку знайшли біля хати.

Світлана з донькою та онуком живе в центрі містечка. Кажуть, сама з Вінниці, має гарну освіту, але нині підробляє на будівництвах.

На подвір"ї в Світлани грається чорний кудлатий пес.

— Це Булька, мама її щеням виходила, коли машина збила, — каже Світланина донька Олена, 20 років. — Бачите, живуть у нас собаки, і не їмо їх. І не було ніякої собаки...

— Була, Лєна, була, — перебиває мати. — Але так роздули, розкричали.

Світлана нахиляється через паркан і гладить Бульку. Жінка вдягнена в старий, але пристойний одяг. Зізнається, що випивати почала недавно.

— Я йду вулицею, а воно вилітає з подвір"я й хап за ногу, — розказує жінка. — Я кишнула раз — воно знову. Підібрала з дороги, принесла додому. Моя сучка Булька гуляє, почала гризтися. Я їх шваброю — та розламалася. Я схватила кірпіча і нечайно песиня це вбила. Я ось хрест кладу, внучиком божуся, не хтіла, — починає голосити на всю вулицю.

Жінку втішає донька. Вони схожі, бо нещодавно разом пофарбували волосся в яскраво-червоний колір.

— А тоді, — витираючи сльози, веде далі Світлана, — дружина покійного брата з своєю сестрою кажуть: "Якщо пес мертвий, то давай його стушимо". У них якась степень туберкульозу. Хтось казав, що собаче м"ясо помагає. От вони стушили і з"їли. Не того, що їсти не було — холодець був, гриби білі мариновані, закусь усяка. Я-то піднесла до рота кусочок, і стошнило мене.

Олена тягне матір додому. Світлана опирається.

— Ну шо це, мене із-за собаки тепер посадять? — голосить. — Це обикновенна дворняжка. Я розрізню, де пітбуль, де стаффорд. Спасіть мене. Ну що тепер, вішатися через цю собаку? Вона ж, — киває на доньку, — сама не виховає внучка. Віталікові всього 10 місяців.

Світлана присягається, якщо її дадуть спокій, переїде до чоловіка в інше село. Міліція вирішує, чи порушувати справу. Світлані закидають "жорстоке поводження з тваринами" та "крадіжку".

×