Про що говорили у Львові і полтаві після трагедії
Опівдні 20 липня на першому поверсі гіпермаркету "Ашан" у селі Сокільники Пустомитівського району піді Львовом жінка на вигляд років 25 роздає по дві маленькі карточки. На одній список медикаментів, на другій — продуктів.
— Якщо можете, допоможіть армії, — звертається до кожного.
— Нашому війську вже ніщо не допоможе. Через збитий літак почнеться третя світова. Обама заявляє, що Путін за це відповість. А та скотина не перестає підтягувати війська. На території України зчепиться Росія та Америка, — покупець Анатолій говорить вищій на голову дружині. У візку везе ящик мінеральної води.
— Я цілу ніч не спала. Дитячі тіла з літака перед очима стоять, — каже дружина. — В інтернеті читала, що в літаку був дідусь із трьома онуками. Мама тих дітей плакала. Казала, ніколи не подумала б, що її діти загинуть у чужій війні.
Дві студентки стоять біля стелажів зі взуттям.
— Учора всі пророцтва Ванги та Глоби перечитала. Обоє передбачили, що Україна у ХХІ столітті буде в епіцентрі подій цілого світу, — каже білявка. — Ванга пророчила, що війна почнеться з маленької ісламської країни. Тепер розумію, що говорила про Крим з його татарами. А Глоба так і сказав, що 2014 рік для України буде мегатяжким. Бери оті босоніжки і ходи до церкви — за загиблими свічки поставимо.
27-річна Оксана говорить по мобільному. У візочку спить її дитина.
— То ж у нього вчора було весілля, — каже. — Але все відбувалося дуже сумно, в останню хвилину музикантам відмовили. Не могли веселитися, коли стільки людей загинули. Взяли шлюб, у ресторані трохи посиділи й рано розійшлися. На кінець оголосили хвилину мовчання за загиблими. Гості розплакалися. Останній раз так ридала, коли гинула Небесна сотня.
Двоє чоловіків із жінками при вході в "Ашан" виходять із чорного джипа. Курять.
— Накрилися наші Арабські Емірати, — каже одна. — Валізи спакувала, скромним одягом запаслася, екскурсійний маршрут розписала. На цьому тижні мали через Донецьк летіти. Відмовилися, ми ж не камікадзе.
— Поїхали з нами автобусом у Болгарію, — каже друга.
— До речі, ідея. Але ми, мабуть, поїдемо машиною. Не хочу в автобусі паритися, — заходять у гіпермаркет.
На Краківському базарі в центрі Львова в продуктових рядах жінки продають городину, фрукти, молочне.
— Мій зять служить у Луганську уже другий місяць, — каже літня продавщиця. Із пластмасової пляшки бризкає водою на петрушку. — То подзвонив до дочки й каже: все, Оля, сєпаратісти попали по повній. Одне — збивати воєнних, а — друге літак із європейцями.
— Мені зараз нравиться американський президент. Він хоч і не нашої раси, але робить більше, ніж ті європейці, — відповідає огрядна продавщиця. Розкладає на ваги помідори. — Таке враження, що він тільки про нас і дбає. Ще зброї дав би, то було б із чим і твоєму зятеві воювати, і война закінчилася б швидше.
У центрі Львова під пам'ятником Шевченкові сидять троє підлітків. Хлопці — у майках і шортах, дівчина — у рожевій сукні. Вона показує на смартфоні відео зі збитим літаком.
— Мені батько казав, що після цього почнеться війна, — каже. — Америка нападе на Росію, а битви будуть на нашій території.
— А Європа де буде? — цікавиться один із хлопців.
— Там де й завжди — співчуватимуть, але нічого не допомагатимуть. А потім стануть на якусь сторону.
У кафе "Пінгвін" неподалік Оперного театру замовляють горілку двоє пенсіонерів. На закуску беруть бутерброди зі шпротами.
— Я тобі що скажу, Васильович, — закушує горілку бутербродом чоловік в окулярах. — Ми живемо на порозі війни. Може, про літак через місяць-два і забудуть, але подивись — усі країни пересралися між собою. США звинувачує Євросоюз у "м'яких" діях, Євросоюз — Меркель. Та — Францію, що продає військові кораблі Росії, Франція показує пальцем на танкери Туреччини. От тобі й розкол. А Росія тільки масла в вогонь підливає.
— Я піду візьму добавку. За мир вип'ємо, — його товариш іде до барної стійки.
— Валю, чуєш, як гуде? — запитує блондинка подругу на другому міському пляжі в Полтаві. 19 липня близько 11.00 засмагають на березі річки Ворскла. В небі пролітає військовий літак. — Хоч би долетів, куди треба. Бо ті сепаратюги вже дістали.
— Якби я була Богом, то згрішила б і кинула на Путіна бомбу, — відповідає Валентина.
— А я б посадила його в літак. Одного. Запустила б на висоту 10 тисяч кілометрів і зірвала б. Хай би відчув те, що ті нещасні пасажири Боїнга, — каже блондинка.
До дівчат підходять троє хлопців. У пластикових стаканах принесли розливне пиво. Сідають на покривало.
— От сидим собі спокійно. А може буть таке, що бах — і падає на голови літак збитий, — каже смаглявий хлопець в окулярах.
— Давайте закриємо тему. І вип'ємо за те, щоб більше не падали літаки. І за те, щоб Україна нарешті стала щасливою, — піднімає стакан русявий хлопець.
— Не просто закрити тему. Люди про той літак тільки й говорять, — каже Валентина. — Хоча в перший день було навпаки. Я тоді їхала з роботи. По радіо саме передали новину про трагедію. Знаєте, така тиша настала в маршрутці. Прямо в повітрі відчувалося людське горе.
1 
1
Коментарі