— Шостий рік мій син гниє в ізоляторі. Без вироку, доказів вини. Лише тому, що так хоче прокуратура, — каже львів'янка Наталія Мазикіна, 51 рік.
Її єдиний син 25-річний Євген Марченко з 9 липня 2013-го сидить у львівському слідчому ізоляторі. Його звинувачують у пограбуванні та вбивстві прабаби 87-річної Надії Богданової.
Тіло жінки 8 липня 2013-го знайшла соцпрацівниця. Викликала поліцію.
— Я саме відпочивала в Карпатах, — розповідає Наталія Ігорівна. — Про вбивство бабці мене повідомили телефоном. Її задушили. Запідозрили Женю, бо того дня він пішов із роботи на годину раніше, купив телефон і планшет.
Наталія Мазикіна виховувала сина сама. Батько помер, коли хлопцеві було 5 років. Жили у двокімнатній квартирі жінки.
— Ми були не бідні. Я працювала нянею в заможних людей, непогано заробляла. Носили лише брендовий одяг, що висилали подруги з Італії і США. Моя квартира оформлена на Женю. Він навчався в інституті на товарознавця, працював у магазині спортивного одягу. Заробляв 3 тисячі гривень за місяць, ще тисячу отримував по втраті годувальника — на той час це 500 доларів. Знає англійську, німецьку, французьку. Хотів їхати навчатися в Німеччину. Прабабу любив, часто приходив допомагати їй.
Потерпілою у справі визнали доньку загиблої — бабу Євгена. Вона попросила суд відпустити внука під домашній арешт. Їй відмовили.
Євгена звільнили з роботи й відрахували з інституту в день затримання. Його матір уже не може працювати так інтенсивно — двічі на тиждень провідує сина в ізоляторі.
— Мій син хотів жити, розвиватися, навчатися далі, — продовжує. — Натомість сидить в ізоляції, без свіжого повітря. Читає книжки, але вже не орієнтується в житті. Дивується, що буханка хліба коштує 12 гривень. Торік у червні захворів на коросту (інфекційне захворювання шкіри, що супроводжується свербежем. — ГПУ). За три місяці майже повністю злізла шкіра, при зрості 180 сантиметрів важив 57 кілограмів. Сильно впав зір, був ризик коми. А йому призначили гормональні препарати від дерматиту. Нормально полікувати сина змогли тільки тоді, коли змінився начальник СІЗО.
Жінка носить синові домашню їжу та ліки.
— Втомилася, грошей уже немає, — говорить Наталія Мазикіна. — Моя мама сильно переживає за Женю, позаторік інфаркт перенесла. Батька недавно інсульт розбив. 18 жовтня у нього був день народження. Зітхав, що знову святкує без онука.
Справу вбивства Надії Богданової розглядає Франківський районний суд Львова.
— Судді збираються раз на два місяці, тільки продовжують термін арешту, — каже Наталія Ігорівна. — Докази й експертизи не розглядають, свідків не допитують. Хоча є ті, які того вечора бачили Женю в іншому місці. Їх півроку не пускали на засідання, чекали під дверима. Засідання проводять із порушеннями — в колегії часто бачимо суддів, які були слідчими.
Порушення почалися ще на етапі слідства.
— Два місяці, доки справу готували до суду, мені не давали побачитися із сином, — додає Наталія Мазикіна. — Адвокат передавав неправдиву інформацію. Пропонував дати хабара слідчому. Відмовилася від його послуг. Зараз працюю вже з четвертим адвокатом. Ночами дзвонили незнайомці з погрозами: "Мамаша, не рий, бо пошкодуєш".
— Усі розумні терміни для розгляду цієї справи давно минули. Вирок могли винести за рік, — каже адвокат 32-річний Михайло Магарський. Почав працювати зі справою півроку тому.— Але ні суд, ні прокуратура не вживають жодних заходів, аби пришвидшити процес.
Прокуратура заперечує проти всіх клопотань захисту. Чому — не пояснює. Таке враження, що намагається довше тримати людину в ізоляторі. Засідання тривають по 10–15 хвилин. Свідків не допитують, докази не досліджують. Прямих доказів його провини немає.
6 
35413
Коментарі