"У мене тоді серце як схопить, — згадує вечір 26 квітня 2007 року 33-річна Людмила Жолобіцька із Черкас. — Саме їхала в маршрутці зі співробітницею, вона мені щось розказувала. Я раптом раз — і не можу дихать. Давай Сашу набирать, він мав зустріти біля лісосмуги, а у відповідь: "Абонент поза зоною".
На початку жовтня до Черкаського апеляційного суду передали карну справу про вбивство 31-річного Олександра Жолобіцького — оперуповноваженого обласного управління по боротьбі з організованою злочинністю. Його забили до смерті 20-річний Тарас Карпінський та Денис Новіков, 25 років.
Того дня чоловіки випивали у спільного знайомого на вул. Луначарського. Увечері пішли до гастроному, купили ще по пляшці пива. Побачили, як до магазину під"їхало таксі. З авто вийшов чоловік. Розмовляв по мобільному і йшов до лісосмуги. Карпінський і Новіков вирішили напасти на чоловіка та забрати мобільний.
Для розслідування убивства міліціонера було створено слідчу групу, яку очолив перший заступник начальника ГУБОЗ Міністерства внутрішніх справ країни Юрій Соловей.
— Я взяв кусок облицювальної плитки, — згадує на допиті Карпінський. — Було важливо, щоб він упав — легше упоралися б.
Він кинув у Жолобіцького плиткою. Почали битися. У цей момент Новіков ударив міліціонера по голові цеглиною. Коли той зводився, ударив ще кілька разів. Чоловіки відтягли нерухоме тіло Олександра до лісосмуги, витягли з кишень мобільний телефон "Нокіа", службове посвідчення і 500 грн. Гроші розділили, а телефон наступного дня продали таксистові за 30 грн.
Із Людмилою Жолобіцькою зустрічаємося у двокімнатній квартирі. Жінка живе в будинку по вул. Ярослава Галана. Помешкання подружжя купило торік. Оформили молодіжний кредит на 30 років, заради якого Людмила залишила роботу вчительки початкових класів та влаштувалася контролером поліграфічного підприємства "Графія Україна".
— Саша теж хотів міняти роботу, — жінка плаче над фотографією чоловіка. — Мріяв бути адвокатом.
Людмила каже, що не зможе виплатити кредит. Обласне управління міліції обіцяло допомогти. Нині там говорять, що немає грошей. Тим часом банк попереджає про відсотки.
— Із Сашею ми познайомилися за два тижні до Нового 2000 року, — згадує Людмила. — Я тоді працювала в школі, з колишнім чоловіком розлучилася, виховувала 5-річного сина Віталика. Саме була в подруги в гуртожитку. Саша теж із другом прийшов. Провів мене додому. Він жив у мікрорайоні Дахнівка, а я квартиру там знімала.
Людмила каже, що не зможе виплатити кредит
За рік Олександр і Людмила одружилися. Улітку 2001-го народився син Владислав.
У двері дзвонять. Заходить 33-річний кум Олександра Юрій Бас. Чоловіки разом працювали.
— Саня перед свадьбою до мене прийшов і каже: мені по барабану, що ти жонатий, будеш у мене свідком, — згадує Бас. — Ми все разом робили, геть усе. Думали, нам і чорт не страшний.
Людмила розповідаєє, що чоловік дуже любив рибалити й полювати. Привчив до цього й кума. Подарував йому рушницю. Часто приносив додому качок і зайців.
— Якось попросила його не нести їх, бо жалко, — Людмила відвертається, витирає сльози. — То він сідав під під"їздом і роздавав людям. Брав на охоту Віталика. Син не хотів ночувати в лісі, бо боявся змій. А Саша казав: не бійся змій, що повзають, а бійся тих, що лісом ходять.
До кімнати забігає 6-річний Владислав, бере зі столу печиво. 12 річний Віталій вчить уроки в іншій кімнаті.
— Старшому Саша більше уваги приділяв, — згадує жінка. — Усьому навчав, допомагав робити уроки.
У квартирі багато великих вазонів. Людмила почала їх вирощувати, бо мріяла з чоловіком звести будинок у Дахнівці. Олександр там виріс і хотів мати власну хату. Купив ділянку землі.
— За день до трагедії говорили про будинок, — жінка витирає сльози. — Я казала, що хочу оранжерею. Саша вранці намалював її. Він усе вмів. У квартирі все зробив, підлогу утеплив, балкон. До нього вночі дзвонили знайомі за порадою, а я сердилася та відключала телефон.
Людмила дістає з шафи чоловікові дипломи — бакалавра й спеціаліста. Обидва з відзнакою. Олександр закінчив Харківський університет внутрішніх справ.
— Був дуже ерудованим, веселим, — веде далі господиня. — Єдина тема, на яку не міг говорити зі мною, — це музика. Я ж у музичній школі навчалася.
— Саша ніколи не панікував, — додає Бас. — Навіть коли ми на човні перевернулися.
Хлопці дістають фотоальбоми, показують фотографії батька: на морі, на риболовлі, в лісі.
— Ма, я хочу папу, — тихо каже менший.
Людмила зітхає. Вона чекає вироку суду. Новікову та Карпінському загрожує довічне ув"язнення. Вони не раз грабували людей. Мали трьох спільників. Чоловіки родом із Кіровоградської та Київської областей.
За словами речника ГУБОЗу Олени Мельник найближчим часом сім"ї загиблого міліціонера буде виділена державна квартира.
3 
1
Коментарі