"Моє життя кончилося, — плаче 36-річна Людмила Горова із міста Фастів Київської області. — Як жить дальше, коли моєї Ірочки немає. Для мене вже листя стало не того кольору, у хату не можу зайти, на таблєтках сиджу".
30 липня 18-річних Ірину Горову та її хлопця Богдана Нізовця збив Микола Драгушенець, 33 роки, дільничний інспектор с. Кожанка Фастівського району.
Людмила Горова працює продавцем у сільськогосподарському магазині "Кульбаба". На її голові чорна стрічка, під очима — синці від сліз. Поруч стоїть чоловік Олександр.
— У навчанні моя Ірочка не була першою, але й не у хвості, — зітхає. — Зате була лідером в усіх масових заходах, хазяйкою: готовила, мила, варила, стірала. Торік вступила в Державну академію обліку, статистики і аудиту. Зустріла Богдана. До доці багато хлопців залицялося, але вона вибрала його. Училися на одному факультеті. Доня щодня прокидалася о 4.30, їхала на пари, ввечері поверталася. У липні минуло вісім місяців, як вони разом. Богданчик ще есемеску прислав: "У нас с тобой сегодня праздник — восемь счастливых месяцев, как мы вместе. Спасибо, что ты у меня есть. Я очень сильно тебя люблю. Спокойных снов". У телефоні Іри такі есемески, що їх неможливо читати без сліз. Вони об"їздили весь Київ, спішили жити, хотіли побачити все. Богданчик совісним був. Помагав і нам, і бабушці. Картоплю викопали, і цибулю посадили. Іра казала: "Мама, мені крім Богдана нікого не нада".
Дорогою проїжджають міліцейські "жигулі".
— Ось така машина збила моїх діток, ось вони... — зривається жінка. — Дивитися на них не можу.
Торік Ірина купила картину з соняхами. Повісила її на стіні. Мріяла сфотографуватися з Богданом на фоні живих квітів.
— За три дні до аварії прибігла і вигукнула: "Мама, я накінець найшла соняшникове поле", — веде далі Людмила Михайлівна. — 30 липня десь близько восьмої вечора вони поїхали фотографуватися. О 22.00 я їм дзвонила. Телефони були виключені. Такого ніколи не було, в душі закралася тривога, чуствовала щось. У начало третьої ночі побачила свєт від машини, два міліціонери йшли. Іра попала в аварію, а Богдан у реанімації, кажуть. Більше я нічого не помню. Очнулася, коли сусідка відкачувала. У больниці на столі побачила записку: "Нізовець Богдан. Умєр".
Олександр і Людмила показують місце, де загинула їхня донька. Це за 6 км від міста.
— Оце тут їх убили, — Олександр показує на дорогу. — Вони повертали, переїхали на ліву смугу. Дільничний в"їхав ззаду. Ірочку метрів 10 протяг, Богдана — метрів 50.
— Лікарі написали, що в Богдана закрита черепно-мозкова травма, а в Іри — відкрита, — додає дружина. — Але на них живої кісточки не було. Доня була вся поламана: руки, ноги, бєдро. Люди бачили, як після удару Богдан ще дихав. А дільничний у цей час тричі підбігав до машини. Матюкався, що йому її жаль. У цей час діти на дорозі лежали. Повз проїжджала "швидка", водітєль зупинився, запитав, чи не треба допомога. Міліція сказала, що не треба.
Від удару автівку викинуло на узбіччя. Там досі лежить частина радіаторної решітки, порожня пляшка з-під горілки, розірвані та обгорілі листки кримінального кодексу.
— Це він підпалював машину, — каже Олександр. — Певне, сліди хотів замести, бо казав, що відмовили гальма. Та свідки бачили, як він хитався.
Родичі загиблих вважають, що міліціонери хочуть виправдати Драгушенця.
— Він сначала отказався од допомоги, — каже Людмила. — Потом оказалось, що в нього струс, черепно-мозкова травма. Кров на третій день здав — вона вже без алкоголю була. Сотрудніки його захищають. Коли продлєвали йому арешт у суді, то виводили з чорного виходу. Ми підбігли, хотіли подивитися в очі. Він преспокойно вийшов, даже уваги не звернув. Був без наручників, у білій тенісці, чистий, помитий, побритий. Його охранніки на нас понаставляли пістолєти.
Горові хочуть для міліціонера справедливого вироку.
— Щоб не було такого, що за смерть двох дітей відсидить рік, вийде і опять сяде за руль, — каже Людмила. — Ми продамо все, що маємо, але його накажемо.
Горові розпитували про Драгушенця в селі Кожанка. Селяни казали, що часто бачать дільничного п"яним. Уточнили, що він скоїв третю ДТП. Із журналістами селяни спілкуються неохоче: "Боїмось за своїх дітей, бо це ж міліція. Того дня Драгушенець святкував із колегами своє підвищення".
У больниці на столі побачила записку: "Нізовець Богдан. Умєр"
— Я так гордилася доцею, хотіла, щоб увесь світ її побачив, — плаче матір. — Казала: "Іра, не можна бути такою гарною". Ірочка була міс школи, міс академії. Що, тепер мені ці діпломи в тюрму участковому однести? 3 серпня вони мали їхати на море. Не вірю, що ніколи їх не побачу. Іра померла такою, як я її народила — 18-річною. Хотіли пожениться. Я просила, щоб хоча б другий курс закінчили. Так хочу, щоб Ірочка мені хоча б приснилася...
Богдан був із золотим ланцюжком і хрестиком на шиї. Після пригоди коштовності зникли. Напроти місця аварії з"явився напис: "Менты убийцы". Після похорону в дворі Горових зів"яли квіти, посаджені Іриною.
1 
1
Коментарі
50