У 1990-ті Україну накрила хвиля бандитських розбирайлівок і насильницької злочинності. Потім, здавалося, цей період назавжди минув. Та сьогодні дедалі частіше подейкують, що епоха "малинових піджаків" повертається. Згадаймо хоча б убивство в Києві московського бізнесмена Максима Курочкіна та наближених до нього людей, силові захоплення ринків і підприємств, "чорне" рейдерство тощо.
Ті, хто заробив на попередньому переділі перший капітал, а нині залишився осторонь бюджетних потоків, приватизаційних процесів та інших благ, вважають, що можна діяти майже так само, як десять років тому. Адже для них знову відкриваються можливості "навести лад" у тому чи іншому бізнесі так, як вони звикли — шляхом залякування, шантажу, перестрілок.
Уже протягом шести років триває невидима війна між товариством "Сапсан-СП" (ринок "Дитячий пасаж", що в Києві, поруч зі станцією метро Дарниця) і Костянтином Тимошенком, відомим на прізвисько Тимоха. У жовтні 2002 року загальнонаціональні газети чимало писали про викриття та затримання основних членів так званої групи Тимохи. Вона виникла в середині 1990-х і спеціалізувалася на "кришуванні" столичних ринків, поступово встановивши повний контроль на одному з них — Севастопольському. Потім група поклала око й на "Дитячий пасаж". 1994 року Тимошенко зробив орендаторам "пропозицію", від якої ті не змогли відмовитися. Адже тоді лише бандитська "криша" могла убезпечити від щоденних проблем.
В обмін на охоронні послуги Тимоха зажадав 20% статутного капіталу товариства "КВВФ "Сапсан", що орендувало територію ринку. Через рік підприємцям довелося віддати рекетирові всі 50% — часи ставали дедалі складнішими, а апетити Тимошенко зростали. Його частка була належним чином оформлена змінами до установчого договору товариства, однак жодних внесків до статутного фонду він не робив і розвитком бізнесу не переймався. Підприємці спробували хоч якось убезпечити себе від такого "співзасновника". З цією метою подружжя Дмитра та Людмили Мельникових, які й створили "Сапсан" 1993 року, ввели до складу засновників ще двох осіб. Собі Мельникови залишили 20% та 5% відповідно.
Верховний суд вирішує долю "Дитячого пасажу"
1998 року Тимошенко вирішив встановити повний контроль над підприємством. Він забрав бухгалтерську документацію, установчі документи, повністю паралізувавши діяльність товариства. Оскільки термін оренди землі закінчувався, підприємці виключили Тимоху зі складу засновників та оголосили про ліквідацію товариства.
Подружжя Мельникових створило нову компанію — товариство "Сапсан-СП" і почало все спочатку. Однак 2001-го Тимошенко знову з"явився на горизонті та заявив про свої права на частку в новоствореному підприємстві. На той час про людське око він став успішним бізнесменом, навіть меценатом, тому пішов цивілізованим шляхом: подав до суду позов із вимогою скасувати рішення про виведення його зі складу співзасновників "Сапсану" та ліквідацію підприємства.
У жовтні 2002-го угруповання Тимохи разом з керівником затримали. Однак для Мельникових це нічого не змінило: судові розгляди тривали та пройшли всі інстанції не по одному колу. І тільки позаторік Костянтина Тимошенка засудили до дев"яти років позбавлення волі за умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого. Але вже в травні 2007 року Тимоха опинився на волі! Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області замінив невідбуту частину покарання декількома роками виправних робіт! Що показово, відпрацювати "на благо держави" Тимошенко мав на тому самому підприємстві, яке свого часу встановило контроль над Севастопольським ринком міста Києва та яке очолив сам Тимоха, — товариство "А.К.В.".
Тепер підприємці, яким вдалося налагодити роботу та перетворити "Дитячий пасаж" на окрасу Дніпровського району столиці, з острахом дивляться у майбутнє. Сьогодні, 21 серпня, має відбутися черговий розгляд їхньої справи у Верховному суді України. Здавалося б, усі претензії Тимошенка до новоствореного підприємства абсурдні. Адже товариство, в якому він мав 50%, було ліквідовано вісім років тому й на момент ліквідації не володіло жодним майном. Та й терміни позовної давності ніхто не скасовував. Отже, правда не на боці Тимошенка. Але Мельникови пам"ятають погрози та засоби тиску, які люди Тимохи застосовували понад 10 років тому.
Звісно, є надія на поміркованість суддів найвищої судової інстанції країни, а також правоохоронні органи, прокуратуру та на вищих посадових осіб держави, до яких сьогодні апелюють підприємці. Утім, скидається на те, що захист від організованої злочинності й досі залишається справою тих, хто може від неї постраждати. Наші можновладці, як і суспільство в цілому, все ще не можуть повірити в те, що черговий сплеск кримінальних розбирайлівок змусить увесь цивілізований світ викреслити Україну зі сфери своїх інтересів. І тоді вже за колючим дротом опиняться не ті, кому належить там бути, а вся країна. Усі, кому нікуди тікати.
2 
1
Коментарі