Середа, 08 грудня 2010 03:00

Андрій Жовтоног стрибнув у колодязь за молодшим братом

12-річний Андрій Жовтоног 7 год. тримав на плечах молодшого брата, стоячи по груди в льодяній воді. 6-річний Богдан упав у 2-метровий пожежний колодязь біля лікарні селища Немішаєве Бородянського району Київщини. Люк був відкритий.

— Ми хотіли піти до Настіної тьощі погратися з карликовою таксою, — розповідає Андрій. — Мама любить довго збиратися. Щоб було бистріше, я сказав, що заберу Богдана з дитсадка. Ми б самі прийшли, а мама потім.

Андрій сидить на дивані в невеликій кімнаті будинку. Мати, 30-річна Людмила Жовтоног, готує чай. За годину в гості прийдуть однокласники Андрія.

— Богдан вертлявий, непосидючий, — продовжує Андрій. — Він побіг на гірку біля лікарні. Там навколо двох ям була розкидана земля. Я оглянутися не встиг, як Богдан провалився в люк. Заглянув — усередині тільки круги на воді. Я знаю, що брат не вміє плавати. Із переляку не додумався ні подзвонити комусь, ні закричати, а зразу стрибнув за братом. Колодязь був глибоченький, води в ньому — мені по груди, а Богданчику з головою. Він нахлебтався води. Я схопив його і посадив собі на плечі. Він закочував очі й казав "помираю". Я йому пальцями відкрив очі, кажу: "Ти чого, не помирай".

Богдан тягає кота за вуха. Розкладає йому лапи, наче робить гімнастику. Каже, тварину звати Мурчиком, а прізвище — Пушистік.

— Щоб брат не плакав, я розказував казки. Про Колобка, курочку Рябу. Потім він мені розказував. Не знає казок, тому вигадував — що був у діда з бабою хлібчик не простий, а золотий. Важко було з ним на плечах стояти. Ми кричали, але нас не було чути. Колодязь усе глушив.

Андрій обіймає брата, щоб кіт зміг утекти. Каже, Богдан захотів у туалет і попісяв, сидячи в нього на шиї.

— Мене це трохи зігріло, бо я зовсім замерз у воді. Ноги не відчував, у шию ніби хто ножа всадив, так боляче було. Але я не боявся. І знав, що вистою. Колись ходив на заняття ушу, там учили витримці, стояли в різних стійках через силу. А Бодан боявся. Кілька разів починав плакати. Казав, що ми помремо і станемо скелетами.

— Я покажу вам скелет, — Богдан підхоплюється і задирає светр. Утягує живіт, показує ребра. Вибігає з кімнати і повертається за хвилину з чорним котом Шльопанцем. — А патом нас сабака по атпечатках пальцев нашла. Взяла след пряма на люк.

— Ми почули гавкіт і шум, — говорить Андрій. — Почали кричати. У люк заглянув чоловік у формі. Витягнув Богдана за руки. А до мене не діставав, тому зняв пояс і дав мені. Я вхопився, і так мене витягли.

Мати сидить поруч. Слухаючи сина, хитає головою.

— У нього ще лишилися сили, аби вхопитися за ремінь, — каже вона. — Весь час, доки вони мучилися в колодязі, я бігала зовсім поряд, шукала їх. Сполошилася одразу. Бо Андрій відповідальний, мав подзвонити, коли забере брата. Він навіть коли у школу ходить, стає біля дороги, дзвонить мені й каже: "Зелене світло, машин на дорозі немає". Тоді я дозволяю йому переходити. А тут не подзвонив, і телефон був поза зоною досяжності. Я зрозуміла: щось сталося. Зателефонувала чоловіку, він у кримінальному розшуку працює.

Шльопанець тікає, Богдан хоче бігти за ним. Мати не дозволяє. Тоді він робить колесо, падає. Намагається стати на голову. Підкидає шкіряні рукавиці матері.

— Ми з чоловіком перебрали найгірші версії. Викрасти дітей не могли. Бо зазвичай я сама забираю Богдана з садка. Якби слідкували, то обрали б інше місце. Боялася, що це може бути пов'язане із роботою чоловіка. Ми шукали їх увесь вечір.

Близько першої ночі Людмилі подзвонили: хлопців знайшли.

— Приїхала в лікарню. Богдан п'є за столом чай із хлібом і по-діловому розпоряджається медсестрами. Каже зробити гарячого чаю брату. Андрій лежить весь синій. У мене аж сльози на очі навернулися. Він усміхнувся, і я зрозуміла, що все добре. Його обтерли спиртом. Узяли аналізи. Поки що все в нормі. Лікарі порадили протягом двох тижнів спостерігати за дітьми.

У двері стукають. Однокласники з учителькою прийшли провідати Андрія. Дівчата принесли вареники із сюрпризами. Дають Андрію миску. Він хапає вареника і цілим запихає в рот.

— Мука, — кривиться і випльовує.

Дівчата цілують Андрія в щоку і проходять до кімнати.

— А мене чого не цілують, — Богдан смикає матір за руку.

Дівчата сміються, але поцілувати меншого брата соромляться.

— Директор сказав, що ти в нас герой, — каже однокласниця Андрія. — Він хоче тобі грамоту дати.

Богдан хапає в обидві руки чашки з чаєм і роздає гостям, які ще не встигли роздягнутися. Бігає навколо Андрія і кричить: "Це мій брат!".

Зараз ви читаєте новину «Андрій Жовтоног стрибнув у колодязь за молодшим братом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 672
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну любими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода