Два роки в'язниці загрожує киянину 21-річному Андрію Дмитренку за те, що відмовився підписувати протокол міліції. Документ завірили без нього, а проти Дмитренка порушили кримінальну справу — що відмовляється визнавати написане у протоколах.
— Зв'язався з міліцією — і життя шкереберть, — каже Дмитренко. — Півтора року не можу нормально ні їсти, ні спати. Ходжу — озираюсь, боюсь. На роботі мене поки що терплять. Але як засудять — кінець кар'єрі лікаря. Кому треба судимі?
Андрій Дмитренко живе з матір'ю 54-річною Тетяною Іванівною в однокімнатній квартирі в столичному мікрорайоні Нивки. Батьки розлучилися, коли йому було 4 роки. Після школи закінчив Київський медичний коледж, навесні 2010-го пішов у армію, служив у спецпідрозділі внутрішніх військ "Барс". Зараз працює помічником лікаря-епідеміолога міської епідемстанції, отримує 1,3 тис. грн зарплати.
— Це все було торік у лютому, — згадує Дмитренко. — До мене у частину приходить слідчий і ще двоє з відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Шевченківського району. Показують протокол затримання якогось чоловіка, у якого начебто вилучили наркотики. Датований 16 грудня 2010 року. Підписуй, кажуть, що ти був понятим. Я думав, вони жартують, відмовився. Ну як я взагалі міг бути присутній на затриманні, коли того дня я лежав у госпіталі МВС з підозрою на апендицит? Майже місяць там був. Є історія хвороби, свідки, у палаті було ще троє пацієнтів, чергували лікарі й медсестри. Всі двері та вікна о 22.00 закриваються, туди нікого не впускають і не випускають. А ті затримання й вилучення якраз близько десятої вечора і були.
На протоколі затримання і вилучення наркотиків підпис таки з'явився. Міліціонери долучили документ до кримінальної справи. Однак Андрій запевняє в суді, що він нічого не підписував.
— Через той протокол вся справа з наркотиками сипеться, — Дмитренко просить пригостити його цигаркою. Пояснює, що не палить, але коли хвилюється — викурює півцигарки. — Я ж його не підписував. Той затриманий чоловік мене ніколи не бачив. У журналі райвідділу міліції немає запису, що я там узагалі був. Якщо справа розсипеться — покарають мінімум 11 людей: оперативників, слідчих, експертів. Тому вони вирішили надавити на мене. Порушили справу. Начебто за те, що я відмовляюсь від показів. Але я не відступлю. Я ходив у той суд по наркотиках. Там звичайний чоловік, 53 роки, раніше не судимий, на наркобарона не схожий. Думаю, на нього повісили так само, як і на мене. Я не можу просто так махнути рукою, щоб його посадили. Так само ж можуть повісити щось і на мене. Я цю систему не зміню, але хоч щось у ній поламаю.
Андрій дівчини не має. Із друзями зустрічається нечасто — всі зароблені гроші віддає адвокату. Кожне засідання обходиться в 400-700 грн.
— І ще витрачаюсь на свідків, які лежали зі мною в палаті. Вони не кияни, плачу їм за дорогу, винаймаю житло. Цей суд мені вже обійшовся у 12 тисяч гривень, ще винен 4 тисячі.
Відділок міліції, де проти Андрія порушили кримінальну справу — поряд із будинком Дмитренків на вул. Баумана.
— Колись біля магазину зустрів того слідчого. Він так посміхнувся, що в мене ноги охололи. Він же колись казав, що одного разу і в мене знайдуть наркотики. Чув, як міліціонери між собою спілкуються. Мат-перемат, погрози. А я до армії дуже хотів працювати в міліції. Дивився фільми, передачі. Бачив, як вони людям допомагають, рятують. Не знав, як усе відбувається насправді. То все міф. Вони просто шукають ідеальних жертв і вішають усе на них.
2 
1
Коментарі
1