"Я тут закінчую. Па-па всім. Я всіх дуже сильно люблю. Вибачайте, що так роблю, але по-іншому не можу", — таке звернення перед смертю записав на айфон 15-річний Анатолій Панікарський зі Львова. О третій ночі 11 травня на станції Підзамче поклав голову на колію. Поряд на землю поставив телефон у режимі відео. Машиніст пасажирського потягу "Київ — Івано-Франківськ" не встиг загальмувати й переїхав хлопця.
Анатолій жив із матір'ю Вікторією та вітчимом Орестом. У сім'ї також виховують 7-річну Маргариту, народжену від другого шлюбу. Із батьком 38-річним Юрієм хлопець підтримував стосунки. Навчався в єврейській приватній гімназії "Братів Ізраїлю". 9 травня пішов із дому. На ніч залишився у товариша 23-річного Любомира Камінського.
— Толіку весь день дзвонили батьки. Він їх збивав. Казав, що посварилися і тепер не знає, як поводиться. Два тижні тому він познайомився з дівчиною. Та на два роки старша. Батьки забороняли їм зустрічатися. Попросив лишитися в мене на ніч. Увечері раптом щось сказав, і я почув слово "суїцид", — згадує Любомир. — Запитав у нього: "Чому ти про таке думаєш? Це ж не вихід. Все буде нормально. Ти все подолаєш". Опівночі зайшли до мене. Повечеряли, на комп'ютер поставили нову гру. Наступного дня грали, розмальовували пляшку.
Мати Панікарського звернулася до поліції.
— Йому 10 травня подзвонили з поліції, сам сказав, де він є. Мама прийшла й одразу накинулася: "Де фотоапарат? Покажи", "Де телефон? Покажи". І жодного слова, що за нього переживали. Міліціонер надягнув на нього наручники, припнув до себе. Хоча не було за що. Хлопець — дуже позитивний, — каже мати Любомира 56-річна Ірена Бойчук.
За 3 год. Панікарський знову втік від батьків. Повторно оголосили про розшук.
— Зранку мама сказала, що мертвого Толіка знайшли біля нашого будинку, — каже Камінський. — Я пішов на станцію. Там зібралися робочі, адміністрація, поліція. Біля моргу побачив його батьків. У міліції мене допитали, показали передсмертне відео. Толік поіменно називав друзів, мене чомусь не згадав. Часто повторював: "мама, мама". Я на похорон не ходив. Вова, спільний друг, казав, що Толікові батьки на мене зляться. Не знаю чому. Але я їх розумію — вони втратили сина.
— Із Толіком здружилися, коли він був у п'ятому, а я — в сьомому класі. Разом займалися сталкерством — лазили по закинутих будівлях, фотографували, — згадує друг Панікарського 17-річний Володимир Гончарук. — Він був різний. То тихий, щось постійно думав і слова від нього не вирвеш. Іноді він — душа компанії, весельчак. Мріяв стати хірургом. Хотів вступати до медичного в Ізраїлі. Вчив анатомію, іврит.
На місці загибелі Панікарського знайшли рюкзак, телефон, зарядний пристрій до телефону та фотоапарату.
1 
1
Коментарі