![Другокласники середньої школи у селі Воловодівка Немирівського району Вінниччини на уроці математики. Обласне управління освіти планує закрити заклад, 32 учнів направити до школи сусіднього села Обідне](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/479/479937_1_w_300.jpg?v=0)
— Якщо школу хто троне, клянуся, стану в дверях з ґаблями. Н-і-і-кого не випустю! Якщо ще таких бабів, як я, позбирається, візьмемо в заложніки дітей. Буду терористом. Я стара, нехай убивають! — 70-річна Галина Гуляс галасує під стінами школи у селі Воловодівка Немирівського району на Вінниччині. Обласне управління освіти вирішило закрити заклад через малу кількість школярів. Батькам 32 учнів пропонують перевести дітей до школи у сусіднє село Обідне.
— З наших туди жодне не піде, — продовжує Галина Остапівна. — По тій дорозі возити ніхто не буде. Горби ж сплошні. А як буде дощ, то з головою в болоті, першокласники потопляться. Ну і що, що в тій школі вдвоє більше дітей. Школа ж стара, аварійна. А наша новенька. У 1975-му сама її мурувала.
Двоповерхова школа у селі Воловодівка розрахована на 350 учнів. Тут є їдальня, спортивний зал, санвузли, душові кабіни. Торік до школи провели водогін, установили два газові котли. У приміщені працює дитячий садок.
— Подивіться тілько на туалети. Не в кожній хаті такі є. Всьо модне, з металопластіка, — Галина Гуляс заводить до санвузла на першому поверсі. — Ми ж на це все гроші здавали.
У спортивному залі троє семикласників грають у баскетбол з учителем фізкультури 54-річним Григорієм Антонюком.
— Я не хочу в іншу школу, — подає м'яча 13-річний Іван Глушко. — Тут близько додому, знайомі вчителі.
У кабінеті інформатики встановлені нові рідкокристалічні екрани. Вчителі та батьки школярів дивляться відео, яке школярі змонтували зі шкільних фотокарток.
— Ну хіба можна знищити таку красу? — каже вчитель російської мови та літератури 43-річна Галина Небажак. — І діти сюди дуже розумні ходять. Торік наш Юра Кузьменко поступив на державне одразу в шість інститутів.
— Було діло, що діти з Обіднянської школи ходили до нас, — згадує 35-річний Володимир Мендусь, голова батьківського комітету Воловодівської школи. — Бо у них дах падав. Зараз його підперли якимись стовпами, підремонтували, але все одно страшно. У мене дочка й син. Якщо й обирати між нашою і Обіднянською, то наша краща. Там столова на вулиці, немає спортзалу, дитячого садка. Якщо закриють школу, закриють і садок. Бо система опалення така, що будівлю обігрівати можна тільки повністю.
До Обіднянської школи веде насипна дорога. Пішки дістаюся за годину. Школа двоповерхова, у центрі села. Приміщення звели 1961 року, розраховане на 150 учнів. Зараз тут втроє менше. У вестибюлі помічаю кілька залізних стовпів, що підпирають стелю.
— Ніяка наша школа не аварійна, — каже 38-річна Ольга Кузьменко, мати учня. — А колони під стелею — то так треба, для красоти.
На першому поверсі встановлені нові вікна, теж є санвузол, водогін і газове опалення. Їдальня в окремому приміщенні за 15 м.
— У Воловодівцях завжди була дев'ятирічка. На випускні класи всі ходили до нас і нічо, — продовжує Кузьменко. — Зараз у нас 14 дітей у десятому класі, у Воловодівцях — жодного. Якщо закриють нашу школу, дітей поведемо в інші села. Бо до Воловодівців дорога горбата.
Стелю у класах теж підпирають металеві стовпи. Стоять біля парт у центрі приміщень.
— Одну зі шкіл таки закриємо, — каже начальник Немирівського районного відділу освіти Михайло Чорний. — Заради економії. Один учень у малокомплектній школі обходиться державі у 8 тисяч гривень на рік. Батьки мусять зрозуміти нас. Треба рятувати не приміщення, а якість освіти. Зараз ми шукаємо компроміси. Шкільний автобус може вмістити 40 дітей. У рік разом з обслуговуванням обійдеться у 30-50 тисяч гривень. Розглядаємо питання про ремонт дороги.
Коментарі