"Він на мене напав, коли я проходила повз покинутий довгобуд. Пам"ятаю, в сумці задзвонив мобільний телефон, я дістала слухавку, але відповісти не встигла. Мене сильно потягли за волосся і затисли рота рукою. Повернула голову і побачила щоку молодої людини та ще комір чорної куртки. Нападника трясло, як наркомана під час ломки".
36-річна Людмила Зінченко досі не може спокійно розповідати цю історію, хоч із дня нападу на неї минуло півтора року. Тендітна синьоока жінка дивиться злякано, нервує.
— Я спізнилася на електричку, бо після роботи зайшла до перукарні. До Бородянки електричка прибуває за п"ять хвилин до десятої вечора. Вулиця, якою я йду додому, без ліхтарів, самі паркани. Він приставив мені заточене лезо до горла і сказав, щоб віддала телефон, бо заріже, — розповідає Людмила і, згадуючи пережите, знову починає хвилюватися. — Це було 15 вересня 2004 року.
Колишня вихователька дитсадка Людмила Зінченко вже багато років їздить на роботу до столиці з Бородянки під Києвом. Влаштувалася оператором у київську фірму, яка надає інтимні послуги по телефону. Щодня більше години добирається електричкою.
— А якось нам потрібен був гороскоп, коли працівниця, що складала тексти, захворіла, — каже Людмила, — дівчата до мене: спробуй скласти. Ти ж знаєшся на зірках...
Людмила писала світлі й добрі гороскопи. Її віщування користувалися неабияким успіхом.
— Якось мені зателефонувала клієнтка і щасливо повідомила, що мої віщування справдилися. Вона все життя шукала свого коханого. Прочитала у гороскопі, що саме на цьому тижні буде омріяна зустріч. Так і сталося, — Людмила й собі щасливо всміхається. Їй не даси більше тридцяти років.
Клієнтка щасливо повідомила, що мої віщування справдилися
Тим часом у її власній сім"ї сталася трагедія. Раптово, внаслідок нещасного випадку, помер чоловік. Мився під душем, послизнувся і вдарився тім"ям об поріг. А потім на саму Людмилу напали.
— Я досі здригаюся, коли дзвонить мобільний телефон. Боюся, коли за спиною у мене хтось стоїть або йде, — продовжує оповідь Людмила. — Тоді в мене був новісінький "Siеmens", вишуканого сірого кольору. Мобілку було страшенно шкода, але коли мене схопили за горло, я відкинула її вбік. Думала, що нападник відпустить мене і кинеться за телефоном, а я втечу.
Та грабіжник схопив її за волосся, змусив підняти й віддати мобільний йому в руки.
— Давай гроші, — зажадав далі.
— Я сама віддам, — не відпускала сумочки Люда, — у мене там документи, трудова. Її важко відновити.
Людмила знайшла у сумці 30 гривень і віддала нападникові. Той побіг.
За кілька хвилин Людмила зайшла у найближчі відчинені двері. Це був бар. Вона здивувалася, чому люди, дивлячись на неї, починають тверезіти на очах. Жінку підвели до дзеркала барної стійки. Горло перетинала різана рана. Викликали "швидку" й міліцію. Людмилі наклали чотири шви.
Її кривдника схопили наступного дня. 21-річний Валентин Х. зламав телефонну будку в Святошинському районі Києва, і його забрали до міліції.
Потім встановили, що окрім вчорашнього нападу на Людмилу Зінченко, за хлопцем є ще один злочин.
— Минулого року вони разом з дружком напали у ліфті на жінку і пограбували її, — розповідає Людмила Зінченко.
Судових засідань у цій справі вже було чотири чи п"ять. Валентин Х. перебуває під слідством, у камері Бородянського СІЗО, більш ніж півтора року. Він визнав свою вину і розповів, що Людмилин мобільний здав у магазин за сотню, а на вкрадені 30 гривень купив кефіру та булочок. Мовляв, був голодний. Грабіжник згоден сплатити Людмилі моральну та матеріальну шкоду. Але до остаточного вироку суддям у Бородянці ще далеко.
На вкрадені 30 гривень купив кефіру та булочок
— Попереднє слідство неправильно кваліфікувало злочин, потім слідчі не виконали всіх потрібних робіт. Тому справу двічі повертали на дослідування, — каже представник Людмили Зінченко в суді, юрист Олександр Степанов, 30 років. — Зокрема слідчі не провели судово-медичної експертизи стану потерпілої.
Жінка пройшла курс лікування у психоневрологічному диспансері. Лікується від астенічного синдрому — за цієї недуги в людини порушується сон, часто і різко змінюється настрій, вона відчуває слабкість і їй важко працювати. Зробила собі кілька косметичних операцій, але шрам усе одно видно. Тепер Людмила носить светри тільки із високим коміром, аби закрити шию.
У день нашої розмови жінка готувалася пройти психологічну експертизу, аби довести, що зазнала глибокої психічної травми. Гороскопів Людмила більше не пише. Працює в агенції з нерухомості за скороченим графіком, бо боїться повертатися додому, коли стемніє. Щоразу, під"їжджаючи до Бородянки, набирає когось із рідних, і на станції її зустрічає або сестра, або мама. Проводять додому.
З образою Людмила згадує, як нещодавно судово-медичний експерт перевіряла її травми. Лінійкою вона поміряла шви на шиї жінки і підсумувала:
— Та у вас уже все зажило!
5 
1
Коментарі