У ніч на 29 червня торік суддя Дарницького райсуду Києва 38-річний Євген Вовк у барі села Бобриця біля Канева на Черкащині розстріляв із пістолета 31-річного Олександра Кучу. В нього влучили три кулі. У травні канівський суд винним визнав тракториста і засудив до двох років позбавлення волі умовно. Суддя Вовк проходив на процесі як потерпілий. У червні Олександр подав апеляцію.
— Добре пам'ятаю події тієї ночі, — згадує Куча. — Після першого пострілу я впав. Подумав, чимсь важким мене вдарили по нозі. Потім Вовк стріляв іще. Дві кулі попали в ноги й пройшли навиліт. Третя застряла в області таза. Я відключився. Прийшов до тями, коли волокли у "скору". Потім кілька разів непритомнів. Остаточно отямився в реанімації. Лікарі не давали ніяких гарантій, що житиму. Друзі пізніше розповіли, що мене розстріляв суддя Дарницького суду. Я поняв, що влип. Із мене робитимуть винного.
Розмовляємо в парку позаду Успенського собору в Каневі. Олександр у темних штанях і тенісці. Кульгає на праву ногу. Час від часу закурює.
— Покурю тут, бо жінка забороняє, — всміхається.
Куча не має власного житла. Мешкає в хаті дружининого вітчима в селі Черниші Канівського району. У травні почав будувати веранду.
— На роботу піти не можу, бо кому треба робітник, якого весь час дьоргають на суд. Фермер, у якого я працював, допоміг грішми на лікування. А потім наші дороги розійшлися. Йому треба було працювати, а мені лікуватися й судитися. У вересні думаю сісти на КамАЗ. На трактор не піду — здоров'я не те. На місці швів випирає грижа. Маю третю групу інвалідності. Отримую 700 гривень. Мати помагає. Весною купила мені за 8 тисяч гривень "жигулика".
Одразу після поранення на лікування сина 51-річна Зінаїда Куча витратила 13 тис. грн. Вона робить євроремонти в Києві. Один із замовників, власник аптеки, виписав їй перепустку на склад, де брала ліки за зниженими цінами. За рік на медикаменти пішли 60 тис. грн.
— Перші 11 днів були найскладніші. Не знали, чи виживе Саша, — розказує телефоном Зінаїда Миколаївна. — Втратила лік дням і ночам. Бігала за маршрутом аптека — лікарня — церква. Бога просила, гроші шукала й надіялася. Лікарі казали, що вижив, бо мав гарну вагу. Був би худий — помер би.
— Я все літо пролежав у лікарні, — продовжує Олександр. — Щодня багато людей провідували. А потім прийшов слідчий прокуратури. Прямо на лікарняному ліжку взяв із мене підписку про невиїзд. Старший слідчий черкаської прокуратури Юрій Возний пробував говорити, щоб зам'яти справу. Як-не-як, мали засудити суддю столичного суду. Сам дивуюсь, як я це витримав і не піддався.
Олександр живе з дружиною Людмилою та двома доньками: 6-річною Альоною та Олександрою, 3 роки.
— Альона цього року їздила шкільним автобусом у сусіднє село Потапці на підготовчу групу до школи. Сашуня була при мамі. Люда безробітна. Удома робила мені перев'язки, навчилася обробляти рани. Обходила господарство: курей, качок, гусей, 40 соток городу. Їй мати й теща допомагали, а найбільше — брат Діма. Він нежонатий.
У вересні Кучу виписали з лікарні. Він носив пряму кишку в спеціальному пакеті на перев'язі.
— Така противна штука була. Доки сидиш, то нічого. А починаєш рухатися — швидко набирається. А прокуратура на допити викликає. Буває, прийдеш на допит, а слідчого півдня нема.
У жовтні мало відбутися перше засідання канівського суду. Євген Вовк на нього не з'явився.
— Я запросив київського адвоката Юрія Василенка. Він відразу сказав, що справа шита білими нитками і я не винен. Казав, вимагатиме порушити справу проти Вовка. Я розумів, що суддю ця система не засудить, але в глибині душі надіявся на справедливість.
У грудні Олександрові зробили ще одну операцію, вправили кишку на місце.
— А перед Новим роком дружина повідомила, що вагітна. У вересні буде синок, — усміхається Олександр. — Хоч думав, що після того дітей більше не матиму.
У лютому почався суд. Кучу звинувачували у хуліганському нападі на суддю.
— Суд розглядав лише свідчення тої сторони. Вовк говорив більше за суддю й прокурора. За весь процес жодного разу не глянув мені в очі.
У травні після вироку Олександр мав зустріч із суддею, який розглядав справу, — Михайлом Дубенцем.
— Не додумайся подавати апеляцію, — сказав той.
Але в червні Куча подав її.
— Не хочу ходити містом із тавром злочинця, — пояснює. — Востаннє бився ще в школі.
Олександр каже, став популярним у місті.
— Знайомі й незнайомі люди підходять, розпитують, возмущаються. Канівські міліціонери мені симпатизують. Говорять, тримайся.
1 
1
Коментарі
7