Неділя, 04 березня 2007 17:04

"Я не думав, що помру під забором"

Автор: фото: Роман ЖИЖАРА
  Бездомний лучанин Володимир Шкітеров (праворуч) передає скарги голові Волинського обласного Товариства захисту конституційних прав Миколі Никитюку. Пенсіонер щодня просить правоохоронців і захисників повернути відібрану у нього квартиру
Бездомний лучанин Володимир Шкітеров (праворуч) передає скарги голові Волинського обласного Товариства захисту конституційних прав Миколі Никитюку. Пенсіонер щодня просить правоохоронців і захисників повернути відібрану у нього квартиру

26 лютого виповнилося п"ять років, як 77-річний пенсіонер Володимир Шкітеров із Луцька побивається по чужих помешканнях. За борги перед позичальником виконавча служба міського суду відібрала в нього двокімнатну квартиру на проспекті Соборності в центрі міста.

Із Володимиром Шкітеровим зустрічаємося під стінами обласної прокуратури, куди пенсіонер приходить щодень. Він — у чорному пальті та коричневій хутряній шапці, шия закутана жовтою вовняною хусткою. Згадуючи пригоду восьмирічної давнини, починає схлипувати.

— Я пережив голодомор на Чернігівщині, німецьку окупацію, — каже схвильовано він. — Але не думав, що помру бомжем. Під забором.

До пенсії Шкітеров працював зубним техніком. Єдиний його син Сергій загинув в армії під час строкової служби. 1984 року чоловік розвівся з дружиною. Йому відійшла двокімнатна квартира на другому поверсі дев"ятиповерхівки, поруч із базаром, авто та залізничним вокзалом. Нині така коштує близько $40 тис.

1998-го Шкітеров за оголошенням узяв до себе квартирувати 27-річну продавщицю з базару Тетяну Кравець. Зізнається, що через місяць закохався в жінку. Тетяна ніби не перечила близьким стосункам, але сказала, що в майбутньому хоче виїхати на заробітки до Італії.

Тетяна познайомила діда з подругою-підприємцем 40-річною Ольгою Войчун. Ця жінка під кредит у 8 тис. грн в "Ощадбанку" заставила свою трикімнатну квартиру й шукала спосіб погасити борг. Хотіла перепозичити гроші. Для цього хтось мав виступити гарантом. Наприклад, Володимир Шкітеров зі своєю квартирою.

— Ольга ридала. Казала, що залишиться без хати. Та ще й квартирантка мене вмовляла. Я розчулився й погодився, — згадує пенсіонер.

Лишень жінки отримали згоду, на таксі відвезли Шкітерова до міського бюро техінвентаризації. За кілька годин дідові видали довідку, що він — єдиний власник квартири на проспекті Соборності. На цій житловій площі ніхто, крім нього не прописаний.

Пережив голодомор на Чернігівщині

Гроші мав позичити 38-річний базарний підприємець Сергій Мартинюк. Пенсіонер разом із Мартинюком та Ольгою поїхали до приватного нотаріуса, який уклав двосторонню угоду. Згідно з нею Шкітеров під заставу квартири на рік позичає в Мартинюка близько $4,5 тис. Підприємець дає в борг під 10 відсотків на місяць. Дід не бачив, як укладають угоду, бо чекав у коридорі.

— Коли оформили документи, я поїхав додому, — розказує він. — А Мартинюк передав гроші Ользі. Вона ж на суді казала, що гроші взяла моя цивільна дружина-квартирантка.

Через день Войчун погасила кредит в "Ощадбанку", а Шкітерову заявила, що не знає його. Пенсіонер звернувся в міліцію, потім написав заяву в суд, щоб підписаний договір визнали недійсним.

1 квітня 1999 року Луцький міський суд визнав договір застави недійсним, квартира залишається за Шкітеровим. Суддя радив із позичанням грошей розбиратися окремо. Адже потрібне окреме розслідування. Задоволений результатами суду чоловік пішов додому. Згодом дізнався, що суд наступним рішенням відмовив у скасуванні договору застави.

— Коли я взнав про нове рішення суду, попав у лікарню, — згадує Шкітеров. — Потім пішов у прокуратуру. За шахрайство проти Войчун порушили кримінальну, але слідство заглухло. Кажуть, її родич працював у міліції.

У серпні треба було повертати борг, але пенсіонер грошей не мав. Виконавча служба продала його квартиру дружині позичальника Сергія Мартинюка. Два роки Володимир Шкітеров відмовлявся виселитися. Зрештою наприкінці лютого 2002-го судові виконавці виставили діда на вулицю.

П"ять років пенсіонер ночує на вокзалах, у знайомих, благодійних місіях, притулках. Нині живе в притулку для бомжів. Щодень по обіді ходить скаржитися в обласну прокуратуру.

Шкітеров дістає копію рішення суду, де угоду застави визнали дійсною. А іншим рішенням Ольгу Войчун засудили за шахрайство на три роки умовно. Сергія Мартинюка визнали потерпілим.

— Мені навіть пенсію відсудили, — плаче чоловік. — Змусили погасити судові витрати. Із моїх тогочасних 80 гривень пенсії п"ять місяців забирали по 30.

— Ми звернулися до комітету Верховної Ради з прав людини, направили касаційну скаргу до Верховної Суду, до Європейської ради юстиції, — приєднується до розмови голова обласного Товариства захисту конституційних прав Микола Никитюк, 53 роки. — Надіслали позивні папери до Європейського суду з прав людини. Будемо судитися з державою про порушення конституційних прав, бо місцеві суди призупинили дію законів, які охороняють право на житло.

Володимир Шкітеров не встиг доказати того, що хотів. Поспіхом схопив документи й забіг у прокуратуру — за розмовою проґавив потрібного прокурора. Правоохоронців він знає в лице.

Колишня квартирантка Шкітерова Тетяна Кравець виїхала на роботу до Італії. Ольга Войчун продовжує працювати на базарі.

Зараз ви читаєте новину «"Я не думав, що помру під забором"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі