30 вересня перед міськрадою Луганська сидить інвалід-колясочник 71-річна Рима Старостіна.
— Мені не потрібно, щоб мені хтось допомагав, — розповідає. На її грудях ордени, урядові нагороди. — Але щоб нормально жити, мені треба тільки два папірці.
Рима Федорівна — заслужений тренер України. Її вихованці завоювали на чемпіонатах світу, Європи і Параолімпійських іграх 70 медалей: 26 золотих, 24 срібних і 20 бронзових. Установили понад 20 рекордів України, п"ять світових і три рекорди Параолімпійських ігор.
Старостіна родом із Красноярського краю Росії. Виступала за збірну Союзу як п"ятиборка, не раз була переможницею. У 17 років установила рекорд СРСР із п"ятиборства.
— 1977-го ми виступали в Луганську на першості Союзу, — згадує. — Тодішній міський голова запропонував мені зостатися. Відтоді тут і живу.
Із 1995 року в Старостіної розвивалася професійна хвороба спортсменів — руйнування суглобів. Рима Федорівна може пересуватися лише в інвалідному візку. 19 років тренує параолімпійців. Мешкала сама в двокімнатці на третьому поверсі 5-поверхівки у кварталі Дружба. Підніматися їй допомагали вихованці.
— Виходила з квартири тільки на тренування, — плаче тренер. — Решта часу — в чотирьох стінах, удвох із котом. Згодом стало так нестерпно, що купила квартиру на першому поверсі. Раніше там був офіс, опалення нема.
На заощадження купила устаткування для автономного опалення й пандус — пристрій для безперешкодного пересування сходами на візку. Трохи допомогли батьки вихованців.
На старості попрохала два папірці, та й тих не дали
— Але треба ще два дозволи міськради, — продовжує Старостіна. — Подала документи в квітні. Мій довіритель обійшла 102 кабінети, годинами стояла перед кожним, але тих папірців досі нема. Терпець мій урвався.
До Старостіної виходить секретар міськради Надія Чернова.
— Заспокойтеся. Думаю, ваші проблеми вирішимо до Нового року, — втішає. — Щоб установити пандус, треба розглянути його проект. А це не менше місяця. Без проекту не можна.
Тренерка обіцяє сидіти перед міськрадою, доки не отримає дозволів. Під вечір не витримує. Плаче та їде додому.
— Я скільки всього зробила для цього міста, — зітхає. — Ніколи нічого не просила. На старості попрохала два папірці, та й тих не дали.
4 
1
Коментарі