Ексклюзиви
Понеділок, 08 жовтня 2012 17:01
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Країна мрій

У Києві, я помітив, бувають місця, де з'являється зовсім інша публіка — інтелігентна, привітна, з нормальною українською. Без кошмарного суржику, що тужиться бути російською і без іще кошмарнішої російської, що тужиться бути справжньою, пускаючи натомість на кожному кроці півня, як у поганій опері. То невитравне "г" замість "ґ" ("я єму гаварю"), то "с" замість "из" ("я с Кієва"), а то й узагалі яке-небудь фантастичне слівце на кшталт "ихняя".

Інший Київ з'являється рідко — то на якійсь імпрезі у "Могилянці", то — на щорічному фестивалі "Країна мрій". А то, як ось зовсім недавно, — на книжковій виставці в "Арсеналі". Він виринає раптово, немов Атлантида з примарних глибин. Як щось, що було чи принаймні могло би бути, — міражне видиво нереалізованого майбутнього: європейського, гідного, привабливого, непровінційного.

Замість сумлінно вирощувати буряки — аборигени пишуть книжки

А тоді так само раптово зникає — під шаром совкового хамства, бруду, підмосковного кітчу й місцевої мовної недорікуватості. І доводиться довіряти лише соціологам, які стверджують, що більшість киян таки хочуть до Європи, а не до Євразії, хочуть бути радше зі Львовом, ніж із Донецьком. І що вдома вони таки розмовляють по-українськи, причому третина — постійно.

Цей інший Київ залишається майже невидимий, і якщо дуже хотіти — можна ніколи його не побачити. Тому мене зовсім не здивувала випадково почута на "Арсеналі" репліка: "И откуда они столько украинских книг понабирали?".

Аборигени, виявляється, ще й пишуть книжки — замість сумлінно вирощувати буряки, замітати київські вулиці та класти цеглу в пентхаусах для білих людей. Але я знаю, що Атлантида існує. І що вона рано чи пізно знову випливе з глибин. Треба лише дожити до наступної країни мрій.

Зараз ви читаєте новину «Країна мрій». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

39

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода