29 квітня 22-річна Дарія Бражник, мешканка Сем'янівки Полтавського району, стала чемпіонкою Європи з пауерліфтингу.
Перемогла у ваговій категорії до 43 кг, із сумою триборства у 320 кг.
При зрості 155 см важить всього 42 кг
Це не заважає їй займатися пауерліфтингом вже 5 років.
Починала з секції у ПолтНТУ, потім перейшла на професійніший рівень тренувань у залі.
До цього — жодного спорту.
Як почала займатися пауерліфтингом?
В університеті була пара з фізкультури. Усіх запрошували відвідувати секції, серед яких був пауерліфтинг. Не знала, що на мене чекає, просто вирішила спробувати. Після першої крепатури було боляче, навіть задумалася: навіщо це треба? Зіграло роль навчання. Я вступала на контракт на IT-спеціаліста. Аби перевестися на бюджет, мала займатися у якійсь секції або у КВН. Це додає бали на сесії. КВН та пауерліфтинг певний час суміщала, але зупинилася на спорті.
Якими були перші змагання?
У грудні 2014-го на обласному рівні. На той момент я займалася лише три місяці. Посіла перше місце в категорії "дівчата". У березні вже виступала на Всеукраїнському чемпіонаті, де теж отримала золото.
На третьому курсі в Данії були перші міжнародні змагання з класичного пауерліфтингу. Посіла друге місце. Підготовка тривала півроку, довелося взяти перерву в навчанні — перейшла на індивідуальний графік.
Як готувалася до чемпіонату Європи 2019?
Тренування відбувалися 4 рази на тиждень. Щоразу по 4 години. Зранку їхала із Сем'янівки на пари, після них до вечора - у залі. Щодо харчування, то збільшила кількість білків, загалом не змінювала радикально свій раціон.
Які стосунки із тренером?
Моя тренерка — Оксана Гордієнко, раніше змагалася на світовому рівні. Жодне моє тренування не пропускає, пише індивідуальні програми. Розуміє і по-жіночому: коли немає настрою, намагається відволікти або покращити його.
Поганий настрій буває часто, але пропускати тренування через це не буду. Переборюю себе.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як велосипед впливає на здоров'я чоловіка
Що найважче в тренуваннях?
Наприклад, на перших тренуваннях дуже тягнуло м'язи. Також важко було без техніки: я не вміла виконувати половину із вправ, могла пошкодити плече чи руку, якщо неправильно піднімала вагу. Зараз навчилася відчувати своє тіло — розумію, коли треба закінчити вправу, аби не травмуватися.
Як вдається поєднувати спорт із навчанням?
Коли займалася в рамках секції, то це не було проблемою. Тренування проходило під час пари на фізкультурі, двічі на тиждень. З другого семестру першого курсу я почала відвідувати тренажерний зал.
Мама хвилювалася, аби я не закинула навчання і не перейшла повністю на спорт. Але я довчилася, на останньому курсі мала індивідуальний графік. Бакалаврат закінчила з двома трійками з історії, тепер на магістратурі. Мама задоволена.
Як реагують на такий спорт близькі?
Мама хвилюється, але підтримує. Друзі і хлопець теж. Але від знайомих хлопців чула: "Ти будеш, як чоловік!", "Фу, жах". Якби вони хоча б раз побували на бенкеті, де збираються спортсменки після виступу, то змінили б свою думку. Дівчата приходять на підборах, із зачісками, у гарних сукнях, спортивні і підкачані. Дуже жіночно виглядають.
Які плани?
Як мінімум рік ще буду займатися. Далі питання в категорії. Цей рік у мене останній "юніорський". Наступний етап — категорія "жінки". Там конкуренція набагато вища. А це дуже сильні жінки, віком до 40 років, із великим стажем. Необхідно набрати вагу, мінімум до 47 кілограмів. І це має бути не просто жирок, а м'язи. Тобто я маю бути не просто важчою, а сильнішою.
— Коли мене нагороджують, думаю одне: слава Богу, відстрілявся, тепер можна нормально поїсти і попити, — розповідає бодибілдер 34-річний Адам КОЗИРА з Києва. Він — лауреат Національного реєстру рекордів. Має найбільші в Україні біцепси — їх об'єм становить 52 см.
2 
1
Коментарі