Забаряни: село без вказівників і без майбутнього - фоторепортаж

30

Фото: Ольга Стенько

У селі Забаряни на Полтавщині зареєстровані 4 мешканців. Постійно живуть люди лише в двох старих хатах. Це одне із сіл у регіоні, яке вимирає.

Кореспондент Gazeta.ua побував у селі та побачив усе на власні очі.

Село Забаряни належить до Надержинщинської сільської ради. Цього літа сільрада стала частиною Новоселівської ОТГ. До центру громади від села - 12 км. До своєї сільради - 4, а до Полтави - 22 км.

Така близькість до обласного центру не дає переваг. Забаряни - це з півтора десятка похилених хат на пісках посеред лісового масиву. Глухий кут. Вказівника немає. Ліс обабіч дороги розступається, показуючи невелике поселення.

"Сюди не ходить автобус, ніколи не ходив. Найближча зупинка за 2 км в селі Кованьківка, біля магазину, він єдиний тут. У самих Забаряних не було ніколи крамниці. Колись привозили хліб кілька разів на тиждень, але давно, я тоді мала була", - розповідає полтавка Наталія. Вона - одна з "дачників". Так у селі називають людей, які мешкають у Полтаві, на хутір приїжджають влітку. "Дачники" доглядають батьківський спадок. Усі вони застали кращі часи поселення. Тепер кинути хати рука не піднімається, а продати - неможливо. Нікого не цікавлять ділянки на супіску.

У селі тихо. Не озивається худоба, її ніхто не тримає. Не чути курей чи гусей. Лише вітер грає верхівками дерев і сухостоєм, подають голос цикади.

 

Про те, що в селі є люди, нагадує звук дискової пилки. Це ставлять паркан у новобудові. Двоповерховий зруб буде, ймовірно, найвищою будівлею Забарян. Робітники небагатослівні. Трохи далі ще один бетонний паркан. Кажуть, це приватна територія. Але не так давно на воротах висіло оголошення, що здається.

Є ще один сучасний дім. Паркан навколо одноповерхової споруди незавершений, воріт немає. Через вхід до двору видно дві іномарки. Одна з них - колишнього сільського голови, а нині старости Надержинщинської сільради. Кажуть, у цьому будинку баня, староста приїжджає до неї на всі церковні свята. Сьогодні якраз Хлібний Спас.

Поспілкуватися з Григорієм Варавою не вдалося, послався на зайнятість і поїхав. Повернувся через півгодини, зайшов у будинок і перестав відповідати на телефонні дзвінки. У Надержинщинській сільрады сказали, що в старости дуже насичений справами робочий день.

 

"Приїжджає сюди часто. Бачить, що я в дворі, але ніколи не заходить хоч спитати, як я тут живу. Ні з 80-річчям не вітав мене, ніколи не спитає, чи потрібна яка допомога. Хоч і знає, що в мене нікого більше немає відтоді, як торік похоронила чоловіка", - розповіла найстарша мешканка села Забаряни Віра Глоба. В листопаді їй виповниться 81 рік.

Віра Семенівна живе в селі з 1970-х років. Її чоловік Василь Володимирович перевіз з Оренбурзької області на Полтавщину в батьківську хату.

"Не одразу зрозуміла назву села. Спочатку думала, що Заборяни, через "о". Тому, що навколо ліс - сосновий бор. Пізніше дізналася, що тут були землі поміщиці Забарянської. Тому пишеться через "а" за її прізвищем. Не всі про це й досі знають", - розповіла жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "За ті гроші можна було купити 2800 корів" - на Черкащині зберігся єдиний дерев'яний будинок архітектора Городецького

Дітей у подружжя не було. Працювала Віра Семенівна бібліотекарем у сусідній Кованьківці. 1994 року вийшла на пенсію. Хотіла продати хату та купити щось ближче до цивілізації, де є газ. Але не вдалося. Тому топить дровами - їх купує в місцевому лісництві. За дрова заплатила три тисячі, за те, щоб напиляли біля її паркану - ще 800 грн. А щоб занесли від паркану до двору - 500. З нинішнього року почала допомагати соцпрацівниця, а до того жінка вправлялася сама.

 

Увесь зв'язок із цивілізацією у Віри Глоби - радіо та телевізор. Тричі на тиждень поштарка з Надержинщини привозить газети, раз підприємець приводить продукти - йому Віра Семенівна телефонує із замовленням.

На її очах село вимирає - з постійних мешканців залишилися родина Винниченків. Анжела та Микола живуть із двома дітьми по сусідству. Також на іншому краю села живе 70-річна сусідка. Її імені не називають, просто кажуть "ще одна бабушка".

Остання дитина народилася тут 7 років тому - син у Винниченків. Останній похорон був минулого тижня. Поховали першого чоловіка Анжели. Сусіди кажуть, він тут ніколи не жив. Але ховати його довелося Анжелі та її другому чоловіку.

×