Ілоні Дудник 17 років. Торік вона закінчила гайсинську школу №3. Нині навчається в польському вузі.
— Тато мав ідею навчання за кордоном. Розглядали кілька варіантів. Коли ознайомилася саме з цим закладом, то прийняла рішення миттєво. Вища міжнародна школа транспорту та логістики знаходиться у Вроцлаві. Готує менеджерів-логістів, — розповідає Ілона. Дівчина упевнена, що після закінчення польського закладу отримає роботу за спеціальністю.
До вступу вона готувалася рік.
Вивчала польську мову по скайпу з репетитором із Луцька. Заняття тоді коштувало 80 грн. Завдяки цьому на відмінно знає граматику, а розмовні навички вдосконалила вже серед поляків.
На навчання поїхала у вересні 2018-го. До нового життя адаптовувалася поступово.
— Перелаштуватися було нелегко. Лекції треба було розуміти одразу, нотувати, відповідати. Знадобився час. На потоці — п'ять груп. У кожній — близько 30 студентів. Більшість — поляки, але, наприклад, у моїй групі — всі українці й один білорус. Здружитися також непросто. Усі поділилися на мікрогрупки. Не з кожним і заговориш. Але я комунікабельна, тому пробиваю цю броню.
Живуть українські студенти в гуртожитках або на квартирах.
— Наймати квартиру дорого. До 700–800 злотих на місяць. Це до 6 тисяч гривень. Я живу в гуртожитку іншого університету. Він розташований за 4 кілометри від мого вузу, тому добираюся автобусом. Є кімнати на 2 і 3 особи. Я живу в "трьошці". Плачу 416 злотих на місяць — близько 3 тисяч гривень. Кімнати — з євроремонтом, добротними меблями. На поверсі через один є пральня. Але на замку, за ґратами. Жетон, аби попрати, купуємо за 3 злотих у портьє з посвідкою студента. За весь час прала 4 рази.
Їдальні нема. Є фастфуди, — зауважує дівчина. — Я там не харчуюсь. У гуртожитку на поверсі є кухня. Кожен собі готує. Мені туди далеко ходити. Треба в руках нести купу всього — каструлю, пательню, приправи, овочі. Це незручно. Мама передала мультиварку, готую в кімнаті. І макарони в ній варю, і супи, і плов. Борщ жодного разу не готувала.
Якось хотіла зробити олів'є. В магазині не знайшла майонезу і вареної ковбаси. Марно обійшла кілька. Хоча старожили кажуть, що майонез є, просто він не такий, як у нас. Поки його так і не помітила. Замість вареної ковбаси купують шинку. Вибір харчів у Польщі різноманітний, і ціни доступні.
Гроші на навчання батьки Ілони відкладали. Але дівчина вважає, що варто заробляти самій.
— Знайомий хлопець запропонував роботу касиром у невеликому ресторані. Мій розклад навчання не такий щільний. Часу вистачає, тому погодилася. Робота мені подобається, заробіток влаштовує. До того ж я там харчуюся, це суттєво економить бюджет. Тут багато хто навчається і працює.
Стиль викладання предметів чимось схожий на український. Є лекції, тобто начитування теорії, та практичні заняття. Щоправда, кількість точних наук менша. В день буває по 2–3 пари.
— У нас є лекції і "чвіченя" — це по-нашому вправи, типу практичних занять.
На чвіченях цікаво. Це завжди колективна робота. В групах ми щось обговорюємо, виконуємо. Завдяки їм не боюся висловлюватися польською. Стала упевненішою, — стверджує Ілона.
Додому дівчина приїхала на два тижні на новорічні свята.
— Попереду екзамени. Два предмети в мене виставлені автоматом. А решту треба здавати. Їду із сумом. Час дуже швидко пролетів.
3 
Коментарі