— Нікому не подобається, коли в нього забирають свободу. Можуть і вени різати, і голодування влаштовувати. Ті, хто сидить не вперше — нас розуміють. А коли приходить молодий з романтикою в голові, то хоч вішайся, — говорить заступник начальника з виховної та психологічної допомоги Білоцерківської виправної колонії №35 Олександр Пешеходов, 48 років. Одягнений у військову форму. На руці масивний годинник.
Колонія суворого режиму розташована на вул. Василя Симоненка, 16. Займає площу 3 га. Корпуси триповерхові. Це — єдина виправна установа Білоцерківського району. Наразі тут відбувають покарання 375 людей від 18 до 63 років.
До закладу йду 29 травня. На вході обшукують, перевіряють волосся. Здаю телефон і документи. Замість них отримую пластиковий ключ та металеву бирку, як у гардеробах.
Із Олександром Миколайовичем та психологом колонії Сергієм виходимо на внутрішній двір. Там клумба, город. Стоїть церква. Під деревом із цигаркою сидить засуджений. Інші поклали на землю мотузку та кроками вимірюють її довжину. Ув'язненим можна виходити на подвір'я протягом дня.
Біля клумби стоїть кінь, запряжений у віз. На ньому сидить розхристаний чоловік у вицвілій сорочці. На голові солом'яний бриль.
— Нам так привозять продукти, — каже Олександр Пешеходов. — Бунтів через харчування, слава Богу, не було. Їжу, що передають рідні, засуджені забирають із собою.
Найперші у нас встають пекарі — о четвертій ранку. У решти ув'язнених підйом о шостій. Хто бажає — йде на роботу. Це може сприяти достроковому звільненню. Виготовляють автомобільні причепи й мішки. Праце-
влаштування офіційне, мають погодинну систему оплати. За 40 годин зароблять по 1,4 тисячі гривень.
Поруч зі спальним корпусом є місце для прогулянок, обгороджене металевими ґратами. Посередині стоїть вішак для одягу та лавка. Навприсядки сидить засуджений без футболки. На шиї велика родимка.
Храм Православної церкви України збудували самі в'язні 2000 року. Там по п'ятницях і неділях веде служби отець Андрій.
Іконостас різьблений із дерева. Його виготовляли шість років. У центрі — "Таємна вечеря".
— Дзвіницю робив засуджений Виговський, — веде далі Олександр Миколайович. — Ще за часів Союзу у 18 років сів за вбивство. За тодішніми порядками чекав розстрілу. Коли прийшов до влади Кучма, то цю міру покарання відмінили. Дали чоловікові загалом 25 років тюрми. Та вийшов у 35.
У спальному корпусі пахне штукатуркою. В одній із кімнат біля стіни стоять сейфи. На кожному — ім'я та прізвище в'язня. Там зберігають особисті речі. У туалетах немає унітазів. Розділені цегляними перегородками. Через дірки в підлозі видно вигрібну яму. Поруч два умивальники. У кімнаті виховної роботи під стелею висить телевізор.
Засуджені живуть у кімнатах на 15 людей. Ліжка металеві, на пружинах. Пластикові вікна відкриті. В одній із кімнат на тумбах — фотографії рідних. На стіні ікона з рушниками. Є "тривожна" кнопка.
— Це на той випадок, якщо комусь стане погано. Колись був серцевий напад та інфаркт, — пояснює Олександр Пешеходов. — Шо, хлопці, позбиралися? Дівка гарна, да? — показує на мене.
У мій бік дивляться восьмеро ув'язнених. Один усміхається, видно жовті зуби. У другого на руці витатуюваний Змій Горинович.
39-річний Олександр стоїть біля вікна. Смаглявий. Одягнений у червоний спортивний костюм. Модельна стрижка.
— Мене перевели із Бучанської виправної колонії, — каже. — Там вісім років відсидів, а сюда за хороше пові-
дєніє перевели. Ше два місяця осталось.
— Непонятно тільки, чого ти там не досидів, — каже заступник. Веде мене далі. Показує одну з особових справ. — Цей "пасажир" прибув у квітні. Посадили за крадіжку 115 гривень та пачки цигарок. Сів, бо до цього вже мав кілька судимостей, — пояснює.
На вулиці зустрічаємо 33-річного Василя Мартинова. Він лисий, червонощокий. Говорить з охоронцями.
— Давай, Вась, не попадайся більше, — звертається до нього Олександр Миколайович. — Сидів за крадіжку. Пив страшно, робив брагу з хліба і цукру. Вже скільки разів її в нього забирали, а він робить знову.
На кухні з колонок звучить російський гурт "Бі-2". На обід худий небритий кухар готує борщ в алюмінієвому казані. На друге — картопляне пюре, салат і компот. Загалом в установі годують тричі на день.
У медчастині є стоматологічний кабінет, рентген, амбулаторія та ізолятор. Працює фельдшер 25-річний Сергій. Консультує безплатно. Лікування зубів та інші послуги — платні. При потребі викликають "швидку". У такому випадку керівництво в'язниці теж їде в лікарню. Присутні під час операцій.
Забороняють робити татуювання, аби не передавались інфекції.
— З ув'язненими жінки часто знайомляться через оголошення в газетах. Буває, приїжджають сюди виходити заміж, жодного разу не бачивши майбутнього чоловіка, — продовжує Олександр Миколайович. — До нас приходить жінка із РАЦСу, оформляє шлюб. Наймають фотографа, приїздять батьки. Після урочистостей молоді йдуть у кімнату побачень. Грубо кажучи, ув'язнені шукають сім'ю, аби їм носили передачі.
Кімнати для зустрічей звичайні та "люкс". Є меблі, холодильник і мікрохвильова піч. Поруч гральна — для дітей. Стіна розмальована мультиплікаційними героями, стоїть гойдалка. Раз на місяць засуджені можуть орендувати кімнату на одну-три доби. Оплачують самі або їхні рідні. Вартість — 78 грн/доба, "люкс" — 85 грн. В опалювальний період — від 141 грн.
— Трапляється, жінки засуджених оформляють себе як матері-одиначки. Це для того, щоб мати більше соціальних виплат. Тоді, аби побачитися у в'язниці з чоловіком, повинні довести батьківство, — додає Пешеходов. — Адміністрації доводиться робити тест ДНК. Лише потім маємо право пустити. Пам'ятаю, одна жінка принесла в речах грудної дитини наркотики. Прийняли з чоловіком. Ледве відкачали.
В інтернет-кімнаті стоять п'ять комп'ютерів. Доступу до соціальних мереж та еротичних сайтів немає. У сейфі лежать телефони. Дзвонити в'язням дозволяють за гроші. У місяць платять по 75 грн.
Заходить наймолодший у колонії ув'язнений — 18-річний Костянтин. Низький, одягнений у вовняний гольф.
— Заліз у магазин цукерок набрати, печива, — пояснює, чому потрапив у тюрму. — Залишилось відсидіти два роки і 10 місяців. Шо мама сказала? Шоб я продолжав так і дальше.
Найстаршому засудженому 63 роки. Тут за вбивство. Випивав із другом, побилися. Товариш помер.
У колонії є баня, перукарня, майстерня з ремонту одягу та взуття. Душові кабіни в окремій будівлі. Купаються раз на тиждень.
— Хлопці шукають земляків, так легше. Жінки їх чекають, як не дивно. Буває, приїжджають із грудними дітьми, — каже Олександр Миколайович. — Але найчастіше на волі колишні ув'язнені ламаються. Крадуть і повертаються назад. Інколи йдуть у віру.
3 
Коментарі