— Заходимо у квартиру і жахаємося. Бігає обпечений півторарічний хлопчик і кричить. Напарник його ловить. У руках лишається дитяча шкіра, — розповідає фельдшер Вадим Бартківський, 36 років. Взутий у світло-коричневі обшарпані армійські чоботи. Подарували волонтери, коли рік служив у зоні АТО — в зенітно-ракетному полку.
Працює у бригаді інтенсивної терапії та реанімації №203 Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги. Згадує один зі своїх найважчих виїздів до дитини, яка вилила на себе окріп.
— Зреагували швидко. Обробили тіло і знеболили. Закутали у стерильні простирадла. Малий заспокоївся і заснув, — продовжує. — Досі ця картина перед очима. Три дні не міг ні їсти, ні спати. Слідкував за станом хлопчика півроку. Одужав, дякувати Богу. Виклики до дітей — то найстрашніше. У самого двоє.
Міська станція екстреної медичної допомоги — найбільша в області. Триповерхова споруда збудована 1986 року. Тут працює 450 людей, близько 200 — медичні працівники. Чергують подобово в чотири зміни. На кожній 13–14 бригад. "Швидкі" звідси виїжджають тільки до пацієнтів, у яких є пряма загроза життю. До решти пацієнтів — невідкладна.
Стіни на першому поверсі пофарбовані у синій колір, знизу облуплені. Ремонту тут не було із радянських часів, кажуть працівники. Висить графік чергування бригад. Є вай-фай. Стоїть багато квітів у горщиках.
Кімнати відпочинку для бригад — на другому поверсі. Окремі для жінок і чоловіків. У деяких досі старі дерев'яні вікна. Лежить зношений лінолеум.
У жіночій кімнаті молоді лікарки обговорюють роботу. 26-річна Тетяна Скарбенчук щойно повернулася з виклику.
— Усього сьогодні на двох виїздах була. Один чоловік із астмою жалівся на задишку. У другого — шлунково-кишкова кровотеча. Обох госпіталізували, — говорить.
Вадим Бартківський веде до актового залу. Це одне з небагатьох відремонтованих приміщень станції. Стіни світло-зелені. 200 крісел старі, але не обшарпані. Висить величезна картина з козаками. Її написав покійний фельдшер Іван Голяк. Його роботи — майже у кожній кімнаті будівлі.
— В актовому залі щотижня головний лікар чи його заступник проводять п'ятихвилинки, — каже Вадим. — Збираємося на лекції та свята. Зустрічаємо гостей. Останнім часом — політиків.
Найвищий місячний оклад на станції у лікарів — 4361 грн. Фельдшер вищої категорії отримує 3496 грн. До ставки можуть бути невеликі надбавки.
— Цього місяця прийшов аванс 1,5 тисячі гривень. За січень мав зарплату 3700 гривень, — каже фельдшер без категорії Влад Кореневський, 21 рік. Його оклад — 2958 грн. Решта — надбавки. — Тут 1,5 року. Робота подобається. Завжди хотів допомагати людям. Але на таку зарплату вижити нереально. Тому підробляю.
— Всі наші, крім пенсіонерів, мають по дві-три роботи. У мене самого три, — долучається Вадим.
— Чого не кинете цю роботу? — питаю.
— Це тут! — показує на серце. — У нас працюють справжні фанати. Більшість — усе життя. Через одного стали родичами — оженилися, перекумалися. Я з кумом у бригаді. Працюю вже 16 років, із них 14 — на спецбригаді. Щорічно чекаю покращення, яке обіцяють.
Сповіщення про виклики бригади отримують на робочі телефони і планшети. На станції фіксують кількість викликів за добу, час приїзду до пацієнтів. Також кількість кілометрів, які наїздили "швидкі".
— Ніколи не було навіть думки, щоб кинути роботу. Тут працюють виключно патріоти своєї справи. Інші не затримуються, — каже заступник головного лікаря з медичної роботи Галина Свіщова. На станції трудиться 42 роки. Син і невістка теж лікарі. — У роботі йдемо наче по лезу бритви. Ніколи не знаєш, хто чекає тебе на виклику. Адреналін щодня. Сумно тільки, що ми наче якісь безликі. У лікарнях медиків кличуть по імені та по батькові. А про нас лише говорять: "Приїздила швидка". А лікарі в нас не гірші, ніж у стаціонарах.
У кабінеті лікарки стоси карток пацієнтів. Розпитую про робочі виїзди, які запам'яталися.
— Якось інтуїція допомогла врятувати життя молодого льотчика, — згадує. — Прийшов до нас, коли ще тут працював кабінет амбулаторної допомоги. Гарний, у формі пілота цивільної авіації волошкового кольору. Скаржився на біль у грудях. Оглянули. Наче нічого страшного. А внутрішній голос підказує — надто підозрілі болі як для 25-річного хлопця. Зробили електрокардіограму. Виявили інфаркт міокарду.
Найтяжче констатувати смерть, встати з колін і сказати рідним, що зробили все можливе. Чуєш і прокльони, і погрози. Кажуть, лікарі з часом черствіють. Це неправда.
— В одної жінки в санаторії "Діброва" почалася шлункова-кишкова кровотеча, —додає Бартківський. — Вивели її з гострого стану. За два тижні подзвонив диспетчер. Каже, що пацієнтка просить особистий номер. Вирішила віддячити за порятунок. Накрила стіл. Ми прийшли на зустріч із квітами.
— Агресивних пацієнтів багато, — долучається до розмови Влад Кореневський. — В основному п'яні чи наркомани. Коли маємо з такими справу, то вводимо їм спеціальний препарат налоксон. Він єдиний може врятувати наркомана при передозуванні. Але після нього вони стають агресивні. Заспокоюємо словесно. Якщо не помагає — м'яко зв'язуємо руки бинтами.
Коридором проходить лікарська бригада. Це подружжя, яке працює на станції разом. Фотографуватися відмовляються. Ніколи, бо спішимо на виклик, пояснюють.
— Одна із заповідей "швидкої" — не лізти в небезпеку, — каже Вадим Бартківський. — Минулого тижня був конфлікт біля кафе "Камелот" на Леваневського. Поки надавали допомогу одному, другий п'яний заліз до нас у машину і почав бити обладнання. Намагалися заспокоїти, а потім викликали поліцію. Приїхали чотири козаки, витягли його і забрали.
У лікарських сумках, із якими медики їздять на виклики — понад 150 препаратів. Усі підписані. Бригада має слідкувати за терміном придатності.
Комплектація виїзних сумок проводиться в перезмінку з 6:00 до 7:30 або за потреби. Бригада, яка відпрацювала зміну, розповідає колегам, що змінилося в сумці й машині.
— Працюю з 1988 року. Усякого довелося побачити. Щоразу переживаєш за пацієнтів, як за рідних, — говорить фельдшер Наталія Приймак, 50 років. — Раз отримали виклик, а приїхали до собачки. Записали про хибний виклик, бо ми не ветеринари. А могли б допомогти людині в цей час. Пам'ятаю перший виїзд. Був жовтень. Чоловік упав із горіха на сусідній вулиці, де ми наймали будинок. Травмувався і помер, поки приїхали.
Спецодяг медики додому не беруть. Перуть у робочій пральні. Там працюють дві сучасні пральні машини й одна радянського виробництва. Над столом із праскою висять календарі з іконами та свинею — символом 2019-го.
У гаражі станції — 44 автомобілі "швидкої". Залежно від комплектації їх ділять на категорії — "А" "В" і "С". Є багато машин марок УАЗ та "Газель". Частину спишуть цьогоріч.
— Обслуговуємо не тільки Білоцерківський район, а й Володарський, Сквирський, Узинський, Ставищенський і Тетіївський, Білу Церкву. Усього — 366 тисяч людей, — розповідає головний лікар станції Євгеній Масло, 39 років.
По місту карета "екстреної" повинна дістатися до пацієнта за 10 хв., у села — за 20. Усі машини станції оснащені відео-реєстраторами та джіпіес-навігаторами. Так за ними стежать диспетчери й визначають найкоротший маршрут до місця виклику.
— Водії інших машин дорогу не уступають, — каже шофер Михайло. — Байдужість шокує. Для них п'ять хвилин — не час, а людині це може коштувати життя.
41 331 раз виїжджали на виклики працівники екстреної медичної допомоги торік. Це на 2626 разів менше, ніж 2017-го.
81 пацієнт помер у присутності лікарської бригади. 599 померли ще до приїзду медиків. 10 із них — діти.
112 серцево-легеневих реанімацій провели лікарі екстреної медичної допомоги торік у машині і вдома.
8 
Коментарі