— Сім'я порядна. Діти — виховані. Допомагають громаді, чим можуть. Ось був День села, то Василь Іванович домовився за безкоштовні гірки, надувні батути, — розповідає 51-річна Олена Кравцова, голова села Тахтаулове, за 12 км від Полтави.
У Жуках, що належать до Тахтаулівської сільради, живе подружжя Павлусів — 55-річні Віра і Василь. Мають 11 дітей і вісім онуків. Це одна з найбільших родин Полтавського району.
Серед дітей четверо хлопців: 30-річний В'ячеслав, Олексій, 27 років, Олександр, 23 роки, 17-річний Давид. Дівчат семеро — Олеся, 29 років, 26-річна Людмила, Олена, 21 рік, Тетяна, 19 років, 15-річна Мирослава, Вероніка, 14 років і Наталія, 12 років.
Їхній двір — на вулиці Щорса. Перед воротами лежить стара чорна вівчарка. На подвір'ї — трактор. Віра Яківна зустрічає в хустці, під якою зібране чорне волосся. Щойно поралась по господарству. Запрошує в будинок. На порозі й у коридорі — кілька десятків пар взуття. Діти — у школі, чоловік — на роботі.
— Не роззувайтесь, — каже. В залі у шафах стоять фотографії дорослих дітей. На підвіконнях і підлозі — квітнуть вазони. — Зараз з нами живуть восьмеро діток. Ще двоє синів і дочка — окремо, зі своїми сім'ями. Завжди знала, що матиму багато дітей, бо і в моїй сім'ї, і в чоловіковій було по одинадцятеро, — сідаємо на диван у вітальні. — Важких пологів не було. Згадуються перші — за Славіком. Я тоді консервувала вишні. Це був вечір. А на ранок близько десятої вже народила.
Другу дитину, Вероніку, обвила пуповина, вся фіолетова була. Найшвидше народила Давида. Йому зараз 17. До лікарні Вася віз машиною. Боялася, води відійдуть. Злізла із сидіння, щоб не намочити. Врач мене оглянув і відправив на другий поверх. На зло, ще й ліфт не працював. Акушерка із санітаркою повели сходами. Там води і відійшли. Ледь довели до столу. Врач кричав із сосєднєго кабінєта: "Подожди!", а я вже народжувала шостого. 1998-го в нас з'явився хлопчик. Прожив усього годік, мав врождьонну ваду серця, — зітхає. — Важко, коли діти боліють. Не висипалась.
У коридорі стукнули двері. До кімнати заходить білявий блакитноокий хлопець. У футболці й спортивних штанях. Це — Давид. Повернувся з коледжу, де вчиться на програміста.
— Добрий день, — каже, жуючи яблуко. — Велика родина — добре. Мамі допомагаю. Навчання — теж нормально. Не хорошист, але стараюся, — йде у свою кімнату.
— Діти кажуть: "Мамо, родіть нам ще хлопчика". А я їм: "Виходьте заміж та самі рожайте", — продовжує господиня. — Онуків бачу їх постійно — то в гості приїдуть, то у церкві зустрінемось. Частую їх смаколиками. Буває, гроші даю.
Заходить 21-річна Олена. Весь час була в сусідній кімнаті.
— Є плюс у великій сім'ї — завжди хтось допоможе, — говорить.
— Розраховуємо самі на себе, — продовжує Віра Яківна. — Від держави нічого не требуємо. Однак є пільги на дитячий проїзд, у школі — безкоштовне харчування. Раніше була субсидія, але цього року не дають. Ми хату почали утепляти.
Будинок Павлусів — на 96 "квадратів", має чотири кімнати. Дівчата з хлопцями мешкають окремо. Сплять на двоспальних ліжках. В окремій кімнаті батьків — велике ліжко. Туалет із ванною — суміжні. Скрізь чисто.
— З великими чергами біля вбиральні справляємося: одні раніше прокидаються і йдуть на навчання та роботу, інші — пізніше. У неділю просинаємось усі разом — щоб відвідати протестантську церкву — в Полтаві. Востаннє вдалося зібратися всією родиною на Пасху кілька років тому, — господиня дістає сімейний альбом.
— Славік закінчив автодорожній тєхнікум. Проте пішов на шабашки і тепер їздить у Польшу на заробітки. Леся після медичного працює медсестрою. Має четверо дітей, а у Славіка — двоє. В Альоші тоже двоє дітей. Внуки від старшого сина й дочки вже ходять у п'ятий клас. І мої двоє молодших у школі навчаються. Діти мають цікаві характери. Мирослава — уперта. Каже: "Хочу таку роботу, щоб людьми керувати". Славка — більш слабохарактерний. Саша — дуже добрий і послушний. Алєксєй завжди має свою думку. Вероніка — добра та лагідна. Не ляже спати, поки мене і Васю не обніме. І Наташа така ж.
Старших дітей виховувати було легше, бо не було комп'ютерів і телефонів. А зараз усім модні мобілки треба. Але наші діти не капризують. Якщо грошей нема, то й не силують.
У дворі є літня кухня на дві кімнати. Тут родина обідає. На столі та в шафах складений помитий посуд.
— Колись синова кураторка прийшла записувати, скільки у сім'ї дітей. В неї зробилися величезні очі. А дівчата, які з ним училися, одразу спитали: "Скільки ваша мама варить їсти?". Кажу, що варю обичну кастрюлю борщу на 5–6 літрів. Кожен день. Загальний бюджет родини ніколи не рахували. У серпні чоловік купив по два мішки муки і сахару. Ще трохи є. На місяць купуємо 5 кілограмів вермішелі. Також діти дуже люблять олів'є і солодке. Чоловік часто купляє цукерки й печиво. Дівчата ще торти печуть. Цього сезону закрили 70 трилітрових банок огірків. Помідори теж любимо. З овочами проблем нема. Маємо парник і город біля будинку на 12 соток. Ще й сусіди землю віддали, яку не використовують.
Павлусі тримають дві свині, десяток індиків, півсотні бройлерів.
— Я вранці займаюсь сніданком. Чоловік годує тварин і птахів, їде на роботу. Тоді готую обід. Процес може затягнутися і до першої години дня. У суботу на кухні все кипить: пироги, котлети, салати, бройлерів зажарюю. Перше постоянно должно бути, бо чоловік любить. Дівчата по черзі миють посуду. Генеральна уборка — теж по суботах. Кожного дня даю настанови — що кому робити. Бо мама — командир, — сміється.
Віра Яківна показує фотографію свого чоловіка — Василя Івановича. В нього сиве волосся і блакитні очі. Він на пенсії. Підробляє на будівництвах. Цього року відзначили 30 років подружнього життя.
— Яка романтика? Учора ввечері лежу: "Коли ти вже налічник приб'єш на двері?". А він: "Я думав, за любов говоритимеш, а ти — за роботу", — всміхається. — Чоловік у мене дуже акуратний і завжди пахне гарними духами. На річницю подружнього життя діти зробили сюрприз. Замовили мені парикмахерську, манікюр, заказали фотосесію. Під кінець запросили в ресторан "Міміно". Звідти привезли дітям шашлик і морозиво.
Чотири роки тому Васі зробили стентування на серці. В його родині багато хто скаржиться на високе давлєніє. У старшого брата в 42 роки інсульт стався. А другому братові, що зараз в Америці, навіть роздвигали грудну клітку, коли робили на серці операцію.
240 галушок або 120 пельменів з'їдає родина Павлусів за обідом. За раз господиня готує 5 л борщу і 8 кг смаженої картоплі. Щосуботи пече 50 пирогів. За тиждень з'їдають чотири-п'ять бройлерів.
3 
Коментарі