— Вишивання — це все моє життя. Вдячна рідним, що розуміють і підтримують. Створюють усі умови, щоб я могла присвятити час творчості, — каже вишивальниця з Карлівки Тамара СМОРОДІНОВА, 85 років. Вона почесна громадянка міста, заслужена майстриня народної творчості України.

Вишила понад 200 рушників. Скільки картин, серветок, оберегів — підрахувати важко, каже. Її вироби є в приватних колекціях у Канаді, США, Німеччині, Болгарії, Нідерландах.

2 серпня Тамара Іванівна відсвяткувала день народження. Крім родини, її привітали багато колег і працівників культури.

— День народження у мене з дитинства асоціюється із запахом цілющого зілля, чорнобривців, васильків і м'яти, рум'яних яблук і груш, соковитих кавунів і динь, а ще — золотавого меду в сотах. Пригадую, як мама з бабусею пекли "шулики" і радували "маковиками", — говорить Тамара Іванівна, запрошуючи до своєї оселі. — Любов до голки й нитки перейняла від батькової мами.

У будинку на стінах висять вишиті орнаментами різних регіонів України рушники, картини із зображенням яскравих птахів і квітів.

— Вишиваю хрестиком і гладдю. Часто послуговуюся ескізами заслуженого майстра народної творчості України Григорія Киселя. Саме вони надихнули мене на створення районного оберегу у вигляді 7-метрового рушника, — показує частину свого творчого доробку Тамара Іванівна. — Існує така ­приказка: не слід роботу відкладати на суботу. Проте є в мене релігійна композиція "Спаситель" Григорія Киселя. Працювала над нею щодня, за винятком релігійних свят. Зараз завершую.

Одна з останніх робіт Тамари Смородінової — вишитий рушник "Сонячні кларнети".

— Мене часто просять вишити весільний рушник на щасливу долю молодятам. Навідуються прихильники творчості. Серед них і колишній очільник Карлівки Володимир Слєпцов.

У 1990-х Тамара Іванівна входила у творче об'єднання "Господарочка". Мало понад 20 учасниць.

— Щороку брали участь у Сорочинському ярмарку. Якось на ньому я подарувала рушник другому президенту України Леоніду Кучмі, — згадує майстриня. — Маю багато творчих планів, але здоров'я вже не те. Ноги чомусь все частіше спотикаються. Буває, й руки ниють, пучки болять. Та й гострота зору вже не та. З нагоди Дня міста мою відзнаку Почесного громадянина Карлівки вручили синові, бо я за станом здоров'я не змогла прийти на свято. Кажуть, щоб довго жити, треба добре перехворіти. Останнім часом довелося боротися з різними недугами. Вдячна за професіоналізм і турботу медикам районної лікарні, які поставили мене на ноги.

Із Тамарою Іванівною живе син Сергій із дружиною Любою. Має онуків Андрія й Людмилу, правнуків Алю та Дениса. Також праправнучку Дашу. Чоловік Віктор Михайлович — помер.

— Щоб не сваритися з невісткою, разом ніколи нічого не робимо на кухні, а чергуємо по два тижні, — ділиться досвідом, як уникати сварок у великій родині.

Виходячи з будинку, розглядаю двір. Посеред нього велика клумба. Кожен доглядає за своїми квітами. У Сергія росте портулак, його дружина плекає троянди, лілійник та сальвії. Тамара Іванівна займається чорнобривцями й айстрами.

— Пощастило виростити такі айстри, які 30 років тому росли на цій землі, — показує квіти, що ледь почали розпускати рожеві пелюстки. — Подарували їх на відкритті моєї 45-ї виставки в районному історико-краєзнавчому музеї. Я зібрала тоді насіння. Дуже хочу розвести їх знову.

Тамара Смородінова дарує на прощання невеликий рушник-оберіг.

×