— Хотів би зображати людей із натури, але не вистачає часу. Для цього треба планувати зустрічі. Тому вирішив перемальовувати з фотографій — обираю зручний для себе час, — говорить 29-річний Олександр Шкурат із села Калашники Полтавського району.
Він продав 50 робіт.
Зустрічаємося біля пам'ятника Миколі Гоголю в Полтаві. Олександр повертається зі зміни в пожежній частині, де працює контролером на контрольно-пропускному пункті. У нього великі блакитні очі. Часто усміхається.
— В дитинстві нам із сестрою Наташею ставало сумно, коли батьки йшли на роботу. Не мали іграшок. Були скрутні часи, — згадує Олександр. — Прийшлося клеїти пап'є-маше. Тоді почав малювати героїв із мультфільмів — динозаврів, тварин. У другому класі записався в художній гурток при школі. Там навчили азам малювання — світлотіням, пропорціям. Після школи вирішив вступати в Полтавський техунівер. Пройшов місячні курси з креслення. Однак провчився семестр. Зрозумів, що не моє. Там було забагато математики.
Перший портрет намалював після армії.
— Через кілька днів після повернення зі служби, — продовжує Олександр Шкурат. — Була сонячна погода, гарний настрій. Потягнувся до олівця й листка. Змалював портрет дівчини, яка стояла на комп'ютерній заставці. Показав батькам, знайомим. Вони сказали, щоб продовжував. Потім із фото перемалював рідну сестру. Й досі береже.
На один портрет витрачає 2–3 год.
— Спочатку людину "сканую", налаштовуюсь на неї, вивчаю зовнішність. Головна умова — мати гарний настрій, — продовжує Шкурат. — Малювати кольоровими олівцями — не люблю. Виходить штучно.
Дев'ять років малює на замовлення. За портрет бере 350 грн.
— На основному місці роботи отримую 7 тисяч гривень. Їх не вистачає на подорожі. Планую до Нового року відпочити в Туреччині. Назбирав 350 "баксів". Почав відкладати на двокімнатну квартиру. Тому гроші за портрети виручають, — стискає в руках шкіряне портмоне. — Недавно школярі в Калашниках замовили портрет учительки до дня народження. Мрію намалювати сімейний портрет: маму, тата, сестру і себе. Але ніяк руки не доходять. Запропонували вести гурток малювання при сільській школі. Думаю, погоджусь. Я закінчив Полтавський педуніверситет за спеціальністю "вчитель трудового навчання".
Олександр також пише пейзажі й натюрморти.
— Зображую сільську природу, — каже. — Здебільшого — простим олівцем. Але буває і олійними фарбами. Люблю малювати ставок у Калашниках. Біля нього ростуть верби, очерет, багато квітів. Особливо гарно навесні — качки плавають, птахи літають. Райське місце.
Олександр Шкурат поспішає на автобус до села.
Закінчив курси масажу
Олександр Шкурат півтора року тому закінчив курси масажу. За день приймає по два клієнти в Полтаві. Бере 125 грн/год.
— Придбав розкладну кушетку. Спочатку руки боліли. Особливо, коли клієнти траплялися масивні. Але звик, — каже. — Зараз у місті велика конкуренція серед масажистів. Головне — набрати клієнтів.
Живе з батьками у цегляному будинку в селі Калашники. Неодружений. Мають два городи на 50 соток і пай — на 11 га. Вирощують на продаж сою.
3 
Коментарі