— Утром устали. Донька дала мені щось снідати. А тоді — хто зна, що таке. Стала виходить, а вона мене раз ударила по голові, вдруге. Кричить і кричить. Кажу: "Лєна, ти всьо врем'я кричиш. Шо я тобі здєлала, чи шо я сказала?!" А вона: "Да я тебе ненавіжу. Хочу, щоб ти ізійшла з моєй жизні". Як вип'є, бува, то отаке і робить, — каже 83-річна Євдокія ГОДИНА із села Розсошенці Полтавського району. Мешкає в домі на вул Шевченка.
Увечері, 7 серпня, її побила донька Олена. Це бачили мешканці двоповерхового будинку навпроти приватної оселі, де живе Євдокія Олексіївна. Жінка отримала забої та синці.
Із постраждалою зустрічаємося того ж дня на лаві біля багатоповерхівки. Маленька й худа, у біло-зеленому трикотажному халаті й темно-синій в'язаній кофті. На голові — бавовняна хустинка.
— Начала у дворі бить, — згадує Євдокія Олексіївна. — Я сюди прибігла, а вона за мною. Лупила кулаками по голові й по спині. Но в мене таке тіло, скілько не бий — синяків не видно. Тягнула кудись за дом. А тоді я сіла, бо задихалась — у мене задишка в послєднє врем'я. Женщіна з вікна це побачила та почала кричать: "Шо ти дєлаєш? Родна матір, і отак іздіваєшся!" Приїхала скора помощь. Врачі мене забрали і повезли в больницю. Поки я там була, дочку відпустили. Назад приїхала на таксі — мені медсестричка з лікарні дала грошей. Тепер боюся заходити додому. Хочу в туалет і лягти, но мені нікуди діться. Скоро ночь, я прошу, шоб мене хтось приютив. Можу хоч на коврику сидя, лиш би не на вулиці.
У лікарні Євдокії Олексіївні видали довідку, що має забої та синці.
— Шість год тут прожила. Но прописки в мене нема, — веде далі жінка. — Прописана в селі Нечаївка Сумської області. У мене був там дом і хазяйство — дві свині, 30 курей, 50 гусей. Дочка все попродала, гроші взяла собі. Мене забрала в свій дом. Живе з чоловіком Сергієм, він дітдомовський, на 7 год менший од моєї дочки. В домі є кухня, калідор, спальня і зала, я там сплю на дивані.
Євдокію Годину сусіди не раз бачили в синцях. Розповідала, що її ображають, говорять люди.
— Майже щодня приходе посидіть біля нас на лавочку, — каже сусідка 80-річна Надія.
— Я на балконі знімала стірку. Бачу — бабушку за кофту тягне ця жінка. Бабушка держиця за лавку, не хоче йти. Почала штовхать, — долучається до розмови 23-річна Марія. Живе неподалік у двоповерхівці. Я кричу з вікна: "Куди ви її тягнете? Бачите, бабушка не хоче йти". А вона каже: "У бабушки давлєніє, треба таблєтки пить". Поки положила стірку в комнаті, вийшла на балкон. А та жінка вже плює в лице бабушці, штовхає. Потім лупить по голові. Кричала на свою матір матюками. Потім пішла. По дорогє казала, шо її матір може і не приходить додому. І шоб даже не прібліжалася до будинку. Явно випивша була. Мені сказала: "Тебе це тоже жде від твоїх дітей".
Марія — медсестра. Вибігла до Євдокії Олексіївни та зміряла тиск. Дала ліки.
— В Євдокії Олексіївни було давленіє 240. Скаржилася на болі в серці і погане самопочуття. Я дала їй нітрогліцерин під язик, сосєдка винесла успокоітельні каплі. У цей час приїхала швидка допомога. Її викликали поліцейські, — пояснює.
Побиття бачила і працівниця продуктового магазину Катерина Кречет, 26 років.
— Бабусю сьогодні вперше побачила, — говорить. — Її дочка тягала вдома по двору. А коли бабуся прийшла сюди, та жінка прибігла й била її кулаками по голові. Якраз у мене в магазині було багато людей, я не могла вийти. Якби Маша не вибігла на допомогу, бабушку могли б убити. Бо били з усієї сили. Я відпросилася в начальника й побігла в двір. Сусіди сказали, що такі скандали систематичні. Бабушкє було погано. Я викликала поліцію, а вони викликали "швидку". Поліцейським я написала лист-пояснення.
Аби Євдокії Годині було де переночувати, її направили до Кризового центру для жінок і дітей благодійної організації "Світло надії".
— У Полтаві працює спеціальний екіпаж поліції. Він допомагає жертвам домашнього насилля. Для цього треба пояснити оператору гарячої лінії "102", що жертва потребує захисту, — каже речник Полтавського обласного управління нацполіції Юрій Сулаєв, 50 років. — Але в Полтавський район вони не виїжджають. Треба викликати відділ реагування й пояснювати, що сталося.
Щоб отримати паспорт і необхідні речі, йдемо додому до Євдокії Години. Невисокий бетонний паркан відгороджує маленьке подвір'я. Одноповерховий будинок пофарбований у червоно-цегляний колір. На лавці біля порога сидить із цигаркою засмаглий сивий чоловік.
— Шо це за цирк? Я нічого не знаю — був на роботі. Дружина каже, шо була в поліції. Но зачєм її туди одвозили, я не знаю, — говорить 53-річний Сергій, зять Євдокії Години. — Но ви ще не знаєте ту бабушку. У неї з головою непорядок.
На наше прохання Сергій виносить коробку з ліками для тещі. Там — препарати від тиску, серцевого нападу, проти спазмів і від температури.
— Єслі в неї і є синяки, я нічого не знаю, — додає чоловік. — Лєна її ніколи не била, і я пальцем не трогав. Бабушкє врачиха назначила галоперідол — Лєна їздила туда (у психдиспансер. — Газета). Начала їй давать, та була як овощ. Потом пожаліла й перестала. Тепер вона гасає. І сплєтні, і оця вся маячня. І Лєну задрачує, єслі чесно. Не вірите мені — он у невістки й у внука спитайте. Вони живуть в цьом же дворі. Тіки їх щас нема дома.
У дворі є ще один будинок. Біла двоповерхова споруда прибудована до того, де живуть Євдокія Олексіївна, Олена і Сергій.
— Вони мені не дають паспорт у руки. Лєна сама ходить на почту получать пенсію. Мені добавили, так шо тепер пенсія 1600 гривень, — долучається до розмови Євдокія Година. — Но я не писала їй довєрєность. Я неграмотна.
— Я не знаю, де її паспорт. І поліції не разрішаю заходить в дом. Теща тут не прописана, і в неї нема ніяких прав. Лєни дома нема, без неї я не дам нічьо, — каже Сергій.
— Раз вона тут проживає, вона має право зайти в будинок. Ми зайдемо разом із нею. Візьме документи, збере речі, — звертається до зятя інспектор групи реагування відділу поліції №2 Полтавського районного відділення, майор поліції Віталій Рибка, 40 років.
Сергій розвертається і зникає у будинку. Повернувся з паспортом. Мовчки віддав.
— До нас звертається багато жертв домашнього насилля. Але в більшості випадків вони залежні від матеріального становища, — говорить поліцейський. — Немає в них свого будинку, наприклад. Тому часто пишуть заяви, що не бажають подальшої перевірки й потім насильство проти них повторюється. Даже в перший день, якщо є докази, ми затримуємо правопорушника. Складаємо на нього протокол по статті "Насильство в сім'ї". Направляємо на суд. Там присуджують 30 годин робіт. А потом — до 15 діб арешту.
Євдокію Годину ввечері прийняли до Кризового центру для жінок та дітей у Полтаві. Виділили окрему кімнату з ліжком і шафою.
— Коли я жила в Сумській області в селі, то працювала в лісгоспі — больше 30 років садила ліс, — розповідає пенсіонерка. — Коли донька приїждала, я їй половину птиці різала, яку тримала. Збирала продукти. Як батько помер, я всім розіслала телеграми, багато родичів приїхало на похорони. А вона — ні. Сказала, що не знала.
Шість лєт назад приїхала, все продала й забрала мене до себе. Но не прописала. Жила вже тоді із Сергієм. Вони з ним випивали — бутилку на вечір собі, бувало, беруть. А потім чотири года назад мене як ударив у вухо, сукровиця потекла. Я питала: "За що?" А він кричав, щоб закрила рот. Як вип'ють — б'ються. Сергій і Лєну б'є.
Минулої осені донька на мене так кричала, що я пішла з однією женщіной на базар і купила яд для крис. Хотіла отравитися, ніж так жити. Но Лєна найшла й дуже кричала на мене. Я ходила в дом престарілих тут у нас рядом. Мені сподобалося. Хотіла, щоб мене туди взяли. Но сказали, що нада платить в мєсяц 11 тисяч гривень. А де в нас такі гроші? Я мічтаю вмерти вже, бо нікуди більше діться.
У п'ятницю, 9 серпня, Євдокію Годину госпіталізували до терапевтичного відділення однієї з міських лікарень. Там встановили, що перенесла інфаркт. Не отримувала належного лікування, тому стан її погіршився.
— Я звернулася до родичів. Наташа, дружина онука Євдокії Олексіївни, передала речі й тисячу гривень на ліки. Мені в лікарні давали списки медикаментів, я все купувала й приносила. Є на все чеки. Там вийшло майже півтори тисячі, — розповідає Катерина Кречет.
Після чотирьох днів лікування Євдокія Година почувається краще. Аналізи в нормі, тільки треба підлікувати серце, кажуть лікарі.
— Слава Богу за все. Хоч дихати можу. Дуже помогли ліки. Мене провідує тільки Катя і ось ви. Хочу, коли випишуся з лікарні, шоб мене прийняли в будинок престарілих, — говорить Євдокія Олексіївна.
— Ми надаємо жінці соціальний супровід. Зараз вона проходить лікування. Потім розпочнемо оформлення документів. Вона хоче в геріатричний пансіонат. Є механізми, як її туди влаштувати. Допоможемо, — розповідає директор кризового центру для жінок БО "Світло надії" Олена Чикурова, 46 років.
До вирішення проблеми Євдокії Години підключилася Щербанівська громада.
— Нам повідомили про неї з кризового центру. Ми готові оплатити перебування жінки в центрі, — розповідає заступник Щербанівського сільського голови з гуманітарних питань Світлана Мельник, 46 років. — 12 серпня провели опікунську раду. Викликали на неї доньку Олену. Вона написала пояснення. Пообіцяла підтримувати свою матір, оплатити її лікування та інші потреби.
3 
Коментарі